Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.12.2020 року у справі №314/3800/16

Ухвала

24 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 314/3800/16

провадження № 61-18601ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Білоконь О. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 вересня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 вересня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" грошову суму у розмірі 11
555,31 доларів США на відшкодування заборгованості за кредитним договором.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 вересня 2018 року у цій справі змінено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 13 червня 2006 року № ZPVLGK00000045 станом на 05 квітня 2016 року у розмірі 11 208,66 доларів США, з яких: 9 269,56 доларів США. - заборгованість за кредитом; 1 462,73 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 476,37 доларів США - заборгованість за пенею.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 вересня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення.

Відповідно до положень частин 1 та 3 статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частин 1 та 3 статті 390 ЦПК України.

Згідно із частиною 3 статті 394 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного проміжку часу, є порушенням принципу юридичної визначеності та "права на суд", гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року).

У справі "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справа "Рябих проти Росії" від 03 грудня 2003 року).

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України ", та "Трух проти України" (ухвала) від 14 жовтня 2003 року).

Поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Доводи заявника щодо поважності пропуску строку на касаційне оскарження з огляду на неотримання судового рішення апеляційного суду та неповідомлення про розгляд апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки саме заявником було подано апеляційну скаргу на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 вересня 2018 року, однак він більше одного року не цікавився результатами її розгляду.

Статтею 44 ЦПК України закріплено обов'язок особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Ураховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 подана після спливу більше ніж одного року з дня постановлення постанови Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року і заявником не доведено наявності виключних випадків, передбачених частиною 3 статті 394 ЦПК України для поновлення строку на касаційне оскарження, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись частиною 3 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 вересня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

О. В. Білоконь