Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.08.2020 року у справі №542/357/19

Ухвала

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 542/357/19

провадження № 61-10565ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22 січня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 червня 2020 рокуу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати частково недійсним у частині покупця, укладений 21серпня 2007 року між ОСОБА_3 (покупець) та ОСОБА_4 (продавець) договір купівлі-продажу, предметом якого є житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, перевівши право покупця за цим договором на нього, ОСОБА_1.

Позов мотивований тим, що 28 вересня 2002 року дочка позивача ОСОБА_5 уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_3. Так як дочка проживала в орендованих квартирах, при цьому ні вона, ні її чоловік не мали коштів для придбання власного житла, він вирішив придбати будинок та надати його у безоплатне користування дочці.

Позивачем був придбаний спірний будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Даний факт підтверджується розпискою від 08 травня 2007 року, про те, що ОСОБА_6 отримала від позивача грошові кошти в розмірі 6 000,00 дол. США за продаж житлового будинку. Крім того, даний факт можуть підтвердити свідки. Також, факт придбання спірного житлового будинку за його власні кошти встановлено рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 13 грудня 2018 року.

Вказував, що після написання розписки було досягнуто домовленості про оформлення договору купівлі-продажу нотаріально, в зв'язку з чим він звернувся до нотаріуса. Нотаріус призначив дату оформлення вищевказаної угоди на 21 серпня 2007 року. Оскільки, в день оформлення договору купівлі-продажу він не міг з'явитися до нотаріуса, було вирішено оформити даний житловий будинок на ОСОБА_3. Єдиною умовою оформлення на ОСОБА_3 будинку було те, що в разі розірвання шлюбу він не буде претендувати на вищевказаний будинок. На дані умови ОСОБА_3 погодився, оскільки жодних коштів на придбання будинку не надавав.

21 серпня 2007 року між ОСОБА_3 (покупець) та ОСОБА_4 (продавець) укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є житловий будинок з господарськими-побутовими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,15 га, на якій розташовані вказані об'єкти нерухомості, передану для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області та вчинено запис у реєстрі про реєстрацію нотаріальних дій за № 1200. Укладення договору купівлі-продажу та його державна реєстрація підтверджується також витягом з Державного реєстру правочинів та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

На підставі вищезазначеного договору купівлі-продажу, відповідач отримав державний акт на право власності на земельну ділянку від 16 березня 2011 року серія ЯЛ № 616144, що виданий відділом Держкомзему у Новосанжарському районі та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за №
532340001000287. Зазначений державний акт виданий на земельну ділянку, що розташована за адресою: с. Руденківка, Новосанжарський район Полтавська область, кадастровий номер 5323485501:01:001:0226, площею 0,1473 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Вказував, що рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 12 червня 2015 року, шлюб між ОСОБА_5 та відповідачем, зареєстрований у Руденківській сільській раді Новосанжарського району Полтавської області, актовий запис від 28 вересня 2002 року № 18 розірвано.

Згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 07 грудня 2015 року, реконструйований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 був готовий до експлуатації. Державна реєстрація права власності на реконструйований будинок підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 листопада 2017 року.

Фактично у житловому будинку, після розірвання шлюбу проживає ОСОБА_5 та її донька - ОСОБА_7. Відповідач, хоча і зареєстрований за цією адресою, проте фактично будинком не користується. Однак, при зверненні позивача до відповідача з проханням переоформити будинок на нього, йому було відмовлено.

Позивач вважає, що він є покупцем житлового будинку з господарськими-побутовими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1, оскільки саме він, а не відповідач сплатив кошти в повному розмірі за спірний будинок, що підтверджується розпискою від 08 травня 2007 року.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22 січня 2020 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 червня 2020 року рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22 січня 2020 року залишено без змін.

У касаційній скарзі, яка надійшла до Верховного Суду у липні 2020 року, ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, просять скасувати рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22 січня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 червня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 зазначають неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосуваннястатті 217 України у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 428/10638/16, від 17 червня 2020 року у справі № 756/1917/18.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Судом встановлено, що ОСОБА_8 та відповідач ОСОБА_3 з 28 вересня 2002 року перебували у шлюбі.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07 травня 2003 року вони є батьками ОСОБА_7.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 12 червня 2015 року, шлюб між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_3.

Із договору купівлі-продажу серії ВЕТ № 565998, посвідченого приватним нотаріусом Новосанжарського районного нотаріального округу Полтавської області та зареєстрованого у реєстрі про реєстрацію нотаріальних дій за № 1200, вбачається, що ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_3 купив житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходяться на АДРЕСА_1, складається в цілому: з житлового будинку літерою "А-1" з саману, обкладеного цеглою, житловою площею 36,0 кв. м, загальною площею 49,9 кв. м, літньої кухні літерою "Б" з саману, обкладеної цеглою, сараю літерою "В " з цегли, сараю літерою "в" з саману, обкладеного цеглою, сараю літерою "Е" з саману, обкладеного цеглою, погріба літерою "е " з цегли, навісу літерою "е1", колодязя № 1 з бетонних кілець, огорожі № 2-3 з дощок, та земельну ділянку площею 0,15 га, на якій розташовані вказані об'єкти нерухомості, передану для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Право власності на вказаний будинок, згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30 січня 2007 року, номер витягу 16473574, зареєстровано за ОСОБА_3 30 липня 2007 року.

Посилаючись на те, що покупцем житлового будинку з господарськими-побутовими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 є саме ОСОБА_1, оскільки він, а не відповідач сплатив кошти в повному розмірі за цей будинок, що підтверджується розпискою від 08 травня 2007 року, просив визнати частково недійсним спірний договір купівлі-продажу від 21 серпня 2007 року в частині продавця, перевівши право покупця за цим договором на нього.

На підтвердження зазначеного ним було надано розписку від 08 травня 2007 року про те, що ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_1 6 000,00 дол. США за продаж житлового будинку за адресою: на АДРЕСА_1.

Факт передачі ОСОБА_1 грошей ОСОБА_6 підтвердили також свідки.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 13 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права приватної власності на земельну ділянку та житловий будинок встановлено, що грошові кошти були надані ОСОБА_5 для придбання будинку АДРЕСА_1 для її сім'ї та відповідачем (ОСОБА_3) було укладено відповідний договір в інтересах сім'ї. Оскільки одержане за цим договором майно було використано на задоволення потреб сім'ї, в спірному житловому будинку стали проживати ОСОБА_5, ОСОБА_3 та їхня дитина, а нерухоме майно є їх спільною власністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що саме він був покупцем житлового будинку з господарськими-побутовими будівлями, що знаходяться на АДРЕСА_1.

Так, статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1 статті 215 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Положеннями статті 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.

Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК, України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК.

Проте, з наданих матеріалів справи вбачається, що позивачем, відповідно до статей 12 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів того, що оспорюваний правочин купівлі-продажу будинку є недійсним.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, що оскаржується, вбачається, що сторони у справі, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо будучи ознайомленими нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин, уклали договір. Між сторонами погоджено всі його істотні умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства передбачених частиною 1 статті 628 ЦК України

Крім того, встановлено, що грошові кошти були надані ОСОБА_5 для придбання будинку для її сім'ї. Відповідачем ОСОБА_3 був укладений спірний договір купівлі-продажу в інтересах сім'ї. Одержане за цим договором майно: будинок АДРЕСА_1 використано саме на задоволення потреб сім'ї, в спірному житловому будинку стали проживати ОСОБА_5, ОСОБА_3 та їхня дитина.

Відповідно до пункту 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

Належних, допустимих та достатніх доказів того, що спірний договір укладався для позивача ОСОБА_1 та що предмет договору передавався саме йому надано не було.

Після укладення договору купівлі-продажу відповідач ОСОБА_3 разом з третьою особою ОСОБА_5 зареєструвався в спірний будинок, де вони проживали разом зі спільною дитиною до розірвання шлюбу. В подальшому, після розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_3, право власності на реконструйований будинок також було оформлено на відповідача.

Згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, що зареєстрована 21 грудня 2015 року за № ПТ 180153853343 у Департаменті державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, реконструйований житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, готовий до експлуатації. За період 2008-2010 років проведено реконструкцію житлового будинку за рахунок прибудови літерою "а2 ", прибудови літерою "а3", навісу літерою "а4". Замовником є ОСОБА_3. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на реконструйований будинок зареєстроване за відповідачем ОСОБА_3.

Крім того, відповідач 16 березня 2011 року, на підставі спірного договору купівлі-продажу, отримав й державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1473 га, що призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Ця обставина та відомості про реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за відповідачем зазначена й в рішенні Новосанжарського районного суду Полтавської області від 13 грудня 2018 року.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що піcля укладання спірного договору купівлі-продажу будинку, реєстрації права власності, відповідачем вчинялись дії й щодо отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, що призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, реєстрацію права власності на неї, а також набуття права власності й на реконструйований житловий будинок на АДРЕСА_1, а тому доводи позивача про те, що саме він є покупцем у спірному договорі є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в постановах Верховного Суду: від 23 вересня 2019 року у справі № 428/10638/16 та від 17 червня 2020 року у справі № 756/1917/18, є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції відповідно до цього висновку.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не в повному обсязі дослідили обставини справи, зробили висновки, які суперечать дійсності, не провели повний, комплексний аналіз фактів та доказової бази здійснював оцінку доказів, що призвело до винесення необґрунтованих та протиправних рішень, є безпідставними та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що суд апеляційної інстанції взагалі не оцінив докази, а тому не міг дійти висновку про відсутність належних та допустимих доказів, є безпідставними оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінкою та особистого тлумачення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року).

Зі змісту касаційної скарги, судових рішень, що оскаржуються, та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності, а також Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Підстави, передбачені статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень, що оскаржуються, відсутні.

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 22 січня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко