Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.09.2019 року у справі №295/9661/19

Ухвала

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 295/9661/19

провадження № 61-16702ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - суддя Богунського районного суду м. Житомира ОСОБА_2,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Троянівської Г.

С., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до судді Богунського районного суду м. Житомира ОСОБА_2 в якому просила відшкодувати моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн, завдану ухваленням 14 травня 2019 року суддею судового рішення у справі № 296/8/19.

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 15 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1, на підставі частини 1 статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Постановою Житомирського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 15 липня 2019 року залишено без змін.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить передати касаційну скаргу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Суду.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим, як зазначено у частині 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Відмовляючи у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що застосування положення частини 6 статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов'язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком, а й іншим відповідним рішенням суду.

Судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначено про правильність висновку суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження за даним позовом з тих підстав, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю, намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову до суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.

Такі висновки є законними та обґрунтованими, з наступних підстав.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (частини 1 статті 1176 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд, згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Отже, правильними є висновки суду першої інстанції, з якими погодився й суд апеляційної інстанції, що позовні вимоги не знайшли свого обґрунтування при розгляді справи, оскільки позивач не довів незаконності дій або бездіяльності чи незаконності рішення суду з ознаками неправомірності, а тому за умов відсутності решти складових - наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, для виникнення зобов'язання відшкодування шкоди відповідно до вимог статті 1176 ЦК України підстави відсутні.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Отже, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, постановленим із додержанням норм процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Разом з тим, оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі, то клопотання заявника про передачу справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду або Великої Палати Верховного Судутакож не підлягає задоволенню.

Приписами частини 1 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

За змістом частини 4 статті 403 ЦПК України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина 1 статті 404 ЦПК України).

Наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частин 1 та 4 статті 403 ЦПК України, не є підставами для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, тому в задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 і 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Богунського районного суду м. Житомира ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик