Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.11.2019 року у справі №369/7690/19

Ухвала

22 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 369/7690/19

провадження № 61-5977ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.

Київ), Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що 21 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом про оскарження бездіяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та зобов'язання вчинити дії. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 серпня 2017 року, у справі № 826/23846/15 вимоги позивача було задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що полягає у неналежному розгляді заяви позивача від 10 вересня 2015 року, зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розглянути дану заяву та надати повну та обґрунтовану відповідь.

ОСОБА_1 06 травня 2016 року подав до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві заяву про примусове виконання вказаного судового рішення та виконавчий лист № 826/23846/15, виданий 25 квітня 2016 року Окружним адміністративним судом м.

Києва. Державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Сімерецькою В.

С. 06 травня 2016 року було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 51035227. Від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позивач 07 червня 2016 року отримав лист № 27-25721/16 від 02 червня 2016 року. Оскільки зазначений лист не містив відповіді на питання, порушені у зверненні позивача від 10 вересня 2015 року, а строк для добровільного виконання боржником судового рішення (7 днів) закінчився, тому 08 червня 2016 року позивач звернувся до державного виконавця Сімерецької В. С. із письмовою заявою про накладення на боржника штрафу, проте державний виконавець не вчинила всіх дій та не вжила всіх заходів, направлених на повне і своєчасне виконання зазначеного судового рішення, проігнорувала заяву позивача від 08 червня 2016 року і вже 13 червня 2016 року прийняла з огляду на фактичне виконання боржником рішення суду постанову про закінчення виконавчого провадження, повернувши виконавчий лист до Окружного адміністративного суду м. Києва. Позивач оскаржив рішення вказаного державного виконавця до суду. Постановою Окружного адміністративного суду м.

Києва від 06 жовтня 2016 року в адміністративній справі № 826/11378/16 постанову державного виконавця Сімерецької В. С. про закінчення виконавчого провадження № 51035227 було скасовано. На виконання даного судового рішення державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Сімерецькою В. С. 18 жовтня 2016 року було прийнято постанову про відновлення виконавчого провадження № 51035227.

Копії даної постанови було направлено на адресу сторін виконавчого провадження та до Окружного адміністративного суду м. Києва. 01 листопада 2016 року, позивач звернувся до керівника Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві зі скаргою, в якій просив ініціювати проведення службового розслідування наведених у скарзі фактів неправомірних дій та бездіяльності державного виконавця Сімерецької В. С. та застосувати до неї заходи дисциплінарного впливу. Підставою такого звернення позивача стало неналежне виконання державним виконавцем своїх посадових обов'язків, умисне порушення нею вимог статей 1, 6, 11, частини 3 статті 49, статті 75 Закону України "Про виконавче провадження", що дозволило боржнику протягом шести місяців з моменту відкриття виконавчого провадження ігнорувати рішення суду та не виконувати його. Крім того, 04 листопада 2016 року, позивачем було подано до Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві заяву, в якій він просив державного виконавця прийняти постанову про накладення на боржника штрафу за невиконання рішення суду, у якій також зазначити вимогу про виконання рішення суду протягом 10 робочих днів та попередити боржника про кримінальну відповідальність за невиконання даного рішення.

Позивач ОСОБА_1 12 листопада 2016 року отримав постанову начальника Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві від 02 листопада 2016 року про перевірку виконавчого провадження, якою було відмовлено у задоволенні скарги позивача. Вважаючи дану постанову незаконною, позивач оскаржив її до суду.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року у адміністративній справі № 826/17917/16, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року, позовні вимоги позивача було задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність начальника Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Гоція Б. І. щодо неналежного розгляду скарги позивача від 01 листопада 2016 року.

Позивач вказував, що з огляду на численні факти неналежного виконання державним виконавцем Сімерецькою В. С. своїх посадових обов'язків, зокрема, її відмови розглянути його заяви від 08 червня 2016 року та 04 листопада 2016 року, не застосування до боржника штрафних санкцій у зв'язку з невиконанням рішення суду в установлений державним виконавцем строк, прийняття незаконної постанови про закінчення виконавчого провадження, несвоєчасне направлення на адресу учасників постанови від 13 червня 2016 року про закінчення виконавчого провадження та не вжиття нею всіх необхідних дій та заходів, направлених на виконання судового рішення, на підставі якого було видано виконавчий документ, 02 грудня 2016 року позивачем в порядку статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" було подано на ім'я начальника Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві відповідну скаргу. Від Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві 15 грудня 2016 року позивач отримав листа, зі змісту якого не вбачалось, що його скарга розглянута належним чином, а за результатами її розгляду було прийнято відповідне рішення та йому як учаснику виконавчого провадження було надано повну і обґрунтовану відповідь по суті скарги. За вказаних підстав позивач змушений був оскаржити дії та рішення посадової особи до суду. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 грудня 2017 року в адміністративній справі № 826/20390/16, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року, вимоги позивача задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність начальника Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Гоція Б. І. щодо неналежного розгляду скарги позивача від 02 грудня 2016 року, зобов'язано його розглянути дану скаргу в порядку, передбаченому статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження".

Державним виконавцем Сімерецькою В. С. 26 грудня 2016 року було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 51035227 на підставі пункту 13 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з непред'явленням виконавчого документу за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені пункту 13 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

За результатами перевірки, проведеної заступником керівника апарату Окружного адміністративного суду м. Києва та наслідками розгляду Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя дисциплінарної справи відносно судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_3, було встановлено, що непред'явлення виконавчого листа № 826/23846/15 для виконання сталося саме з вини судді ОСОБА_3, яка протягом двох місяців зволікала з направленням даного виконавчого листа до Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві, не зважаючи на те, що постанова державного виконавця Сімерецької В. С. від 18 жовтня 2016 року про відновлення виконавчого провадження та лист керівника даного органу були передані їй вчасно.

Позивач зазначав, що встановлені судами та дисціплінарним органом Вищої Ради Правосуддя порушення з боку перелічених посадових осіб Шевченківського РВ ДВС м.

Києва ГТУЮ у м. Києві і судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_3 призвели до невиконання рішення суду, яке набрало законної сили і було звернуто до примусового виконання, виявили істотні недоліки в їх роботі, у тому числі відсутність належного контролю за діяльністю державного виконавця з боку її безпосереднього керівника, їх явне небажання дотримуватись вимог чинного законодавства України, а також своєчасно та в повному обсязі виправляти вказані недоліки.

Позивач вважав, що, оскільки внаслідок неправомірних дій, рішень та бездіяльності працівників Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві та судді Окружного адміністративного суду м. Києва йому спричинено моральну шкоду, держава має виплатити компенсацію на її відшкодування, яку він оцінює у 500
000,00 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У квітні 2021 року Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.

Київ) звернувся засобами поштового зв'язку з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1.

Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується.

Предметом позову у цій справі є відшкодування моральної шкоди у розмірі 500
000,00 грн, який не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 250 = 567 500,00 грн), а тому постанова Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, відповідно до вимог ЦПК України, не підлягає касаційному оскарженню.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга не містить.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (справа "Зубац проти Хорватії" від 05 квітня 2018 року).

Верховний Суд врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі "Azyukovska v. Ukraine" (ухвала від 09 жовтня 2018 року "Азюковська проти України").

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не наведені, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкодивідмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик