Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.11.2020 року у справі №456/634/19

Ухвала

20 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 456/634/19

провадження № 61-16963ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: державний нотаріус Стрийської державної нотаріальної контори Костур Уляна Тарасівна, ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, укладеного 03 серпня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4, у зв'язку з чим державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори за його заявою заведено спадкову справу № 224/2017. У січні 2019 року йому стало відомо, що 03 серпня 2015 року його батько уклав договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_4 зобов'язався передати у власність ОСОБА_2 житловий будинок разом з належними до нього господарськими будівлями та земельну ділянку площею 0,0901 га у межах згідно з планом, яка надана для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий № 4611200000605:012:007, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 зобов'язалася сплатити обумовлену грошову суму. У договорі зазначено, що продаж вчинено за 10 000,00
грн, які продавець отримав від покупця до підписання договору. Проте відповідно до звіту про оцінку майна, проведеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 17 липня 2015 року, вартість будинку становить 292 318,00 грн, а відповідно до звіту про оцінку майна, проведеного Комунальним підприємством "Львівське бюро експертів-оцінювачів" вартість земельної ділянки становить 314 359,00 грн. В оспорюваному договорі зазначено, що у зв'язку з хворобою ОСОБА_4 на його прохання та за його дорученням договір прочитано вголос та підписано ОСОБА_3, посвідчено державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т. за місцем його проживання на АДРЕСА_2, яка не прочитала вголос договір дарування, чим порушила вимоги пункту 6 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, постійно звертався за допомогою у Стрийську міську поліклініку та знаходився на диспансерному обліку у терапевта, невролога, окуліста, мав вади зору і внаслідок цього не міг прочитати документ, однак був письменним, міг самостійно, або при допомозі прикладення власноручного підпису, підписати договір. ОСОБА_4 не уповноважував ОСОБА_3 діяти від його імені, не надавав останньому довіреності, а тому договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки підписано особою від імені продавця за відсутності повноважень на вчинення таких дій, у зв'язку з чим він є недійсним, передане майно за вказаним договором підлягає поверненню. Крім цього, оспорюваний договір укладено на вкрай невигідних умовах для продавця, до укладення оспорюваного договору ОСОБА_4 уклав два спадкові договори від 18 червня 2014 року та від 31 березня 2015 року, за якими ОСОБА_6, яка є дружиною ОСОБА_3, зобов'язалася виконувати передбачені у них розпорядження ОСОБА_4, здійснювати догляд та надавати необхідну допомогу до його смерті, похоронити його. Нотаріусом не з'ясовано, чи була встановлена опіка над ОСОБА_4, не отримано довідку про те, що особа не страждає на психічний розлад, який може вплинути на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Волевиявлення ОСОБА_4 на вчинення оскаржуваного правочину не було вільним, не відповідало його волі, оскільки відсутній його власноручний підпис на договорі.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, від 03 серпня 2015 року, посвідчений державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У. Т., зареєстрований в реєстрі № 2221.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір укладений із порушенням вимог статей 203, 215 ЦК України. Доводи позивача про те, що ОСОБА_4 не уповноважував ОСОБА_3 на відчуження нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, про що свідчить відсутність письмового доручення на укладення договору купівлі-продажу від імені ОСОБА_4, спростовуються тим, що оспорюваний договір вчинявся самим ОСОБА_4, а не ОСОБА_3 від його імені, а для підписання оспорюваного договору ОСОБА_3 замість ОСОБА_4 законодавство не вимагало наявності письмового доручення.

13 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Пунктом 5 частини 2 статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) Пунктом 5 частини 2 статті 392 ЦПК України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі Пунктом 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі Пунктом 5 частини 2 статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини 2 статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

У пункті 4 частини 4 статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені пункті 4 частини 4 статті 393 ЦПК України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявниці.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: державний нотаріус Стрийської державної нотаріальної контори Костур Уляна Тарасівна, ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу недійсним повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак