Ухвала

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 712/10623/17-ц

провадження № 61-3558св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

третя особа - служба у справах дітей Черкаської міської ради,

представник третьої особи - Сень НінаМихайлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси у складі судді Мельник І. О. від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Нерушак Л. В. від 15 листопада 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей Черкаської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька.

Позовна заява мотивована тим, що з 18 жовтня 2008 року по 05 березня 2012 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем, який розірвано рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2012 року. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилась дочка ОСОБА_7

Указаним рішенням районного суду від 21 лютого 2012 року з відповідача на її користь стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_7.

Післярозірвання шлюбу, маючи можливість брати участь у вихованні та забезпеченні дитини, відповідач з власної ініціативи майже не виконує батьківських обов'язків, участі у житті доньки не бере, а лише рідко забирає дочку у встановлені службою у справах дітей Черкаської міської ради дні, а також сплачує встановлені судом аліменти в розмірі 600 грн. Позивач самостійно несе витрати з утримання дочки та має намір забезпечити її відпочинок і навчання за кордоном, а саме у Республіці Польща.

З цією метою, а також враховуючи відмову батька дитини надати відповідну згоду, вона в лютому 2017 року звернулася до суду з позовом про надання дозволу на виїзд з України громадянину - дитині, яка не досягла 16 річного віку за кордон без згоди та супроводу батька.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2017 року її позов було задоволений та наданий дозвіл на тимчасовий виїзд ОСОБА_7 до Республіки Польща на строк із 19 травня до 31 серпня 2017 року без згоди та супроводу батька. За час проживання в Польщі ОСОБА_7 має багато друзів, з якими проводила вільний час і вдосконалювала знання не тільки польської, а й англійської мов. Крім того, вона з метою розвитку та навчання дитини влаштувала Марію до польської школи.

Вона та її чоловік ОСОБА_6 мають у м. Хель, Республіка Польща постійну та достатньо оплачувану роботу, що підтверджується трудовими договорами. На час їхньої роботи роботодавець надав у безкоштовне користування повністю мебльоване та оснащене всім необхідним житло для їх проживання разом з дочкою ОСОБА_7, яка була прийнята до 3-го класу початкової школи Об'єднання загальноосвітніх шкіл у м. Хелі, Республіка Польща в шкільному 2017/2018 році.

Оскільки батько дитини безпідставно не надає дозволу на виїзд дитини за кордон, то вона звернулась до суду під час дії дозволу на тимчасовий виїзд ОСОБА_7 до Республіки Польща і просила суд повторно надати такий дозвіл на виготовлення проїзного документу на виїзд дитини за кордон на час її навчання без згоди батька на підставі судового рішення.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Надано дозвіл на тимчасовий виїзд громадянки України неповнолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України до Республіки Польща на період навчання 2017/2018 навчальний рік, а саме, до 30 червня 2018 року без згоди та супроводу батька ОСОБА_4

Дозволено ОСОБА_2 або її офіційному представнику оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України до РеспублікиПольща на період навчання без згоди батька ОСОБА_7 - ОСОБА_4

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, не надаючи такого дозволу порушує інтереси дитини, які є пріоритетними. Крім того, суд визначив строк такого дозволу з метою убезпечення дитини та можливості в подальшому її батькам спільно вирішувати питання щодо навчання та виховання дитини.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Соснівського районного суду м.

Черкаси від 11 жовтня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що районним судом дотримано положення статей 141, 157 СК України, враховано інтереси дитини, визначено місце проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері та визначено конкретний період, на який надається дозвіл на тимчасовий період виїзду за кордон.

У листопаді 2017 року ОСОБА_4подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що позов подано про постійне проживання його дочки за кордоном, а не тимчасовий виїзд з огляду на період проживання. Виїзд його дочки на такий тривалий період за кордон порушує баланс прав та обов'язків батьків. Крім того, дочка має сформований спосіб життя в м. Черкаси. При цьому посилався на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-15цс17.

У лютому та березні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу і доповнення до нього, в якому зазначила, що саме вона піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання, забезпечує її всім необхідним. Дочці подобається проживати та навчатися в Республіці Польща, де її зараховано до початкової школи, а вона працевлаштована та має житло. Відповідач не піклується про інтереси дочки. У зв'язку з викладеним ОСОБА_2 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

02 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, вважаючи інтереси дитини пріоритетними, взяв до уваги, що малолітня ОСОБА_7 бажає проживати в Республіці Польща разом із матір'ю та згідно з рішенням виконавчого комітету міської ради її місце проживання визначено з матір'ю, а відповідач, не даючи згоду на виїзд дитини за кордон, порушує права дитини, тому надав дозвіл на тимчасовий виїзд ОСОБА_7 за межі України до РеспублікиПольща на період навчання 2017/2018 навчальний рік, а саме до 30 червня 2018 року, без згоди та супроводу батька ОСОБА_4

Разом з тим у постанові від 12 квітня 2017 року у справі № 6-15цс17 Верховний Суд України вказав на необхідність врахування визначеної статтею 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" можливості ухвалення судом рішення на разовий виїзд дитини без згоди батька, йщо такий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Виходячи з положень СК України, ЦК України, Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" і Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Надання такого дозволу на постійне проживання малолітньої дитини без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.

Таким чином, Верховний Суд України, розглядаючи справу про надання дозволу на виїзд дитини за межі України та застосовуючи норми, зокрема, СК України вважав, що пріоритетним у цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав матері і батька щодо дитини.

Проте, ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в такій категорії справ основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше прийнятій постанові Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-15цс17), оскільки ухвалюючи рішення в указаній категорії справ, суди мають в першу чергу охороняти права та інтереси дитини, визначивши що найкраще відповідає її інтересам.

З урахуванням наведеного та положень статей 402,404, пункту 7 Перехідних положень ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу № 712/10623/17-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей Черкаської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 15 листопада 2017 рокупередати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк