Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.08.2020 року у справі №755/13063/19

Ухвала

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 755/13063/19

провадження № 61-11570ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що Дніпровського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за період з 07 серпня 2016 року по 29 липня 2019 року інфляційні втрати у розмірі 27 165,52 грн, три проценти річних у сумі 6 137,00 грн, а всього 33 302,52 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року, якою залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 25 червня 2020 року, у задоволені клопотання представника позивача про поновлення строку для подання доказів, що підтверджують розмір витрат, сплачених позивачем у зв'язку з розглядом справи, відмовлено. У задоволені заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі №755/13063/19 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов'язаних з розглядом справи у розмірі 14
400,00 грн, відмовлено.

ОСОБА_1 подав 04 серпня 2020 року до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Мирошніченко І. В.,на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 червня 2020 року. Посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення.

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частини 1 статті 406 ЦПК України.

У пункті 2 частини 1 статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пункті 2 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Оскарження ухвали щодо відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк та відмови ухвалити додаткове рішення передбачено пунктами 10, 20 частини 1 статті 353 ЦПК України.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України, пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Вказівка в резолютивній частині постанови Харківського апеляційного суду від 25 червня 2020 року про можливість її оскарження до Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v.
CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Таким чином, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки оскаржена ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року та постанова Харківського апеляційного суду від 25 червня 2020 року не підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 260 389 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, на ухвалу Дніпровського районного суду м.

Києва від 10 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат