Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.04.2020 року у справі №683/2020/19

Ухвала

14 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 683/2020/19

провадження № 61-5779ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року у складі судді Завадської О. П. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на дитину,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на дитину.

Позов мотивувала тим, що рішенням Старокостянтинівського районного суду від 03 березня 2015 року з відповідача стягуються аліменти на її користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000,00 грн. щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 03 лютого 2015 року і до досягнення дитиною повноліття. З часу ухвалення судом рішення її матеріальне становище погіршилося, оскільки витрати на дитину збільшилися, син відвідує школу, навчається у 7 класі.

У зв'язку з лікуванням батька, який переніс дві операції, вона має боргові зобов'язання, її майновий стан значно погіршився, а внаслідок інфляційних процесів в України значно підвищилася вартість життя, у зв'язку з чим аліменти у розмірі 1 000,00 грн не можуть забезпечити належний рівень утримання дитини.

Крім того, син ОСОБА_4 хворіє, потребує постійного лікування. У період з 01 листопада.2017 року по 05 вересня 2018 року вона з сином проходила декілька курсів реабілітації у Вертебрально-Оздоровчому Центрі Євмінова у м.

Хмельницький, та витратала на його лікування 26 800,00 грн. У період з

24 лютого 2019 року по 15 березня 2019 року вона з сином перебувала на стаціонарному лікуванні в Старокостянтинівській центральній районній лікарні через захворювання сина на кір, та витратила на його лікування 3 298,00 грн.

Посилаючись на наведене, позивач просила змінити розмір аліментів, визначений рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 03 березня 2015 року та визначити їх у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення ним повноліття, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду, а також стягнути з ОСОБА_1 на її користь додаткові витрати на дитину за минулий період у розмірі 15 049,00 грн.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від

17 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, позов задоволено частково.

Змінено спосіб стягнення аліментів на дитину ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, визначений рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 03 березня 2015 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до повноліття дитини.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 додаткові витрати, пов'язані з лікуванням дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 15 049,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якій заявник просив рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого

2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/6 частини від усіх видів його заробітку (доходу) але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до повноліття дитини, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (61-51сво18).

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Предметом спору у даній справі є зміна розміру аліментів з 1 000,00 грн на

1/4 частину з усіх видів заробітку (доходу) відповідача та стягнення додаткових витрат на дитину у розмірі 15 049,00 грн.

Ураховуючи наведене, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону і окремого визнання її такою не потребує.

Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У частині 1 статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених частині 1 статті 192 СК України.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених Стаття 192 СК України. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 "Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів", стаття 183 "Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини", стаття 184 "Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі").

Доводи касаційної скарги про те, що суди апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у справі № 632/580/17 є безпідставними з огляду на те, що у зазначеній постанові висловлено висновок про те, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, тобто фактичні обставини і застосовані норми права за своїм змістом не є подібними.

Ураховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що касаційна скарга стосується питання права яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, зокрема, щодо винятковості справи для її учасників.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (справа "Зубац проти Хорватії" від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обгрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого

2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на дитину, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак