Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.12.2019 року у справі №201/1024/19

Ухвала

Іменем України

15 січня 2020 року

м. Київ

справа № 201/1024/19

провадження № 61-21206ск19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, яка підписана представником Дерновським Максимом Євгеновичем, на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2019 року у складі судді: та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: у справі за заявою ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями оперативно-розшукових органів, органів досудового слідства, прокуратури та суду, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями оперативно-розшукових органів, органів досудового слідства, прокуратури та суду, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.

Заява мотивована тим, що постановою Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська від 22 січня 2018 року було визнано незаконним позбавлення ОСОБА_1 свободи після оголошення постанови від 03 серпня 2010 року про звільнення з-під арешту, а також попередню зміну 03 серпня 2010 року місця відбування адміністративного арешту заявника зі спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на обласну психіатричну лікарню у м. Запоріжжі.

Позивач вважав, що у зв'язку з незаконним позбавлення його свободи, а також триманням у невстановленому для цього місці, було порушено його конституційні права, спричинено фізичний біль, моральні та душевні страждання, принижено його честь та гідність, а також ділову репутацію. На підставі викладеного, позивач просить відшкодувати моральну шкоду, спричинену співробітниками правоохоронних органів у розмірі 15 000 євро, що еквівалентно 495 000,00 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року, заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди з коштів державного бюджету 100 000,00 грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2018 року, яке не оскаржувалось в апеляційному порядку і набуло законної сили, було задоволено скаргу ОСОБА_1 на незаконне позбавлення свободи та визнано незаконними дії щодо позбавлення ОСОБА_1 свободи після оголошення постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року про звільнення останнього від відбування адміністративного арешту, а також зміни місця відбування адміністративного арешту останнього зі спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на обласну психіатричну лікарню у м. Запоріжжі. ОСОБА_1. Заявнику внаслідок незаконних дій щодо позбавлення його свободи після оголошення постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року про звільнення останнього від відбування адміністративного арешту, а також зміни місця відбування адміністративного арешту останнього зі спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на обласну психіатричну лікарню у м. Запоріжжі, було завдано моральної шкоди, факт спричинення якої знайшов своє об'єктивне підтвердження у судовому засіданні, у зв'язку з чим суди з урахуванням моральних та душевних страждань ОСОБА_1 стягнули на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.

20 листопада 2019 року Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Дерновським М. Є., на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2019 року та постанову апеляційного Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 06 грудня 2019 року ці недоліки було усунуто.

Касаційна скарга мотивована тим, що в оскаржених рішеннях не зазначено: з чого виходив суд, визначаючи розмір моральної шкоди; про обставини позбавлення свободи заявника; про порушення його нормальних життєвих зв'язків; про тривалість страждань; про стан здоров'я; про час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану; вжиття додаткових зусиль для організації свого життя; про настання втрат немайнового характеру, що зумовлені приниженням честі, гідності, або ділової репутації заявника; про його моральні переживання у зв'язку із ушкодженням здоров'я; про порушення права власності; про порушення стосунків з оточуючими людьми; при настання інших негативних наслідків, тощо.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2018 року в справі № 201/159/18, яка набула законної сили, було задоволено скаргу ОСОБА_1 та визнано незаконними дії щодо позбавлення ОСОБА_1 свободи після оголошення постанови Красногвардійського районного суду м.

Дніпропетровська від 03 серпня 2010 року про звільнення останнього від відбування адміністративного арешту, а також зміни місця відбування адміністративного арешту останнього зі спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області на обласну психіатричну лікарню у м. Запоріжжі.

У справі № 201/159/18 встановлено, що 29 січня 2010 року постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у справі про адміністративне правопорушення № 3-0003/2010 стосовно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 185-3 КУпАП, було призначено амбулаторно-психіатричну експертизу правопорушника ОСОБА_1, проведення якої було доручено Обласній психіатричній лікарні м. Запоріжжя. 29 липня 2010 року постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 3-1720/2010 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 185-3 КУпАП стосовно ОСОБА_1 було накладено на останнього стягнення у вигляді адміністративного арешту терміном 15 діб, строк відбуття якого вираховувати з 17 години 00 хвилин 29 липня 2010 року, та покладено виконання цієї постанови на Красногвардійський РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області. Згідно вимоги від 02 серпня 2010 року начальника Красногвардійського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області на адресу начальника спецприймальника для адмінзаарештованих ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області, відповідно до начальника просив дозволу на видачу адмінзаарештованого ОСОБА_1 співробітникам Красногвардійського відділу для здійснення амбулаторної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 а, згідно постанови судді Красногвардійського районного суду м.

Дніпропетровська, після проведення якої, ОСОБА_1 буде одразу повернуто до спецприймальника для адмінзаарештованих. 03 серпня 2010 року постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 3-1720/2010 про адміністративне правопорушення, стосовно ОСОБА_1 було приведено до вимог діючого законодавства постанову Красногвардійського районного суду м.

Дніпропетровська від 29 липня 2010 року у відношенні ОСОБА_1, вважаючи останнього підданим адміністративному стягненню за правопорушення, передбачене частиною 1 статті 185-3 КУпАП, звільнивши від відбування адміністративного арешту. Після звільнення його від відбування арешту у суді, останнього знову незаконно затримали працівники правоохоронного органу та примусово доставили до спецприймальника, де без будь-яких законних підстав ОСОБА_1 перебував тривалий час, після чого, був випущений на свободу.

Європейський суд з прав людини вказав, що "жодне позбавлення свободи особи, яка вважається психічнохворою, не може розглядатися як таке, що відповідає підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції, якщо воно було призначене без висновку медичного експерта. Це правило є застосовним навіть якщо метою тримання заявника є саме отримання медичного висновку. Конкретні форма і порядок можуть відрізнятися залежно від обставин. У термінових випадках або у випадках, коли особу затримано внаслідок агресивної поведінки, прийнятним може бути отримання такого висновку одразу після затримання. В усіх інших випадках необхідною є попередня консультація з лікарем. Коли такої можливості немає (наприклад, у зв'язку з відмовою зазначеної особи з'явитися для проведення огляду), потрібно принаймні призначити проведення медичної експертизи на підставі документів з матеріалів справи, і якщо цього зроблено не буде, не можна стверджувати, що наявність у особи психічної хвороби було достовірно доведено (там само). Суд зазначає, що у цій справі єдиною підставою поміщення заявника до психіатричної лікарні були сумніви судді щодо стану психічного здоров'я заявника, які випливали з образливих та грубих висловів заявника щодо інших суддів. Суддя призначив стаціонарну психіатричну експертизу заявника, що означало поміщення його до психіатричної лікарні на строк до 30 діб, без отримання попереднього медичного висновку та за відсутності у матеріалах справи будь-яких медичних або інших документів, які б обумовлювали таке рішення. Суд вважає, що попередня психіатрична експертиза, проведена принаймні на основі його листів, які викликали занепокоєння судді з приводу стану психічного здоров'я заявника, - була не тільки можливою, а й необхідною. Суд зауважує існування прогалини у відповідному національному законодавстві. Хоча застосовні положення національного законодавства передбачають доволі конкретні гарантії щодо судово-психіатричних експертиз, які проводяться в рамках кримінального або цивільного провадження, проведення таких експертиз в рамках адміністративного провадження фактично залишається неврегульованим (ZAICHENKO v. UKRAINE (No. 2), № 45797/09, § 97-99,101, ЄСПЛ, від 26 лютого 2015 року).

Згідно пункту 1-1 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених пункту 1-1 частини 1 статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Встановивши, що ОСОБА_2 заподіяна моральна шкода, суди, з урахуванням вимог розумності та справедливості, обґрунтовано визначили розмір грошової компенсації моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування судом апеляційної інстанцій норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, яка підписана представником Дерновським Максимом Євгеновичем, на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2019 року у складі судді: та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: у справі за заявою ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями оперативно-розшукових органів, органів досудового слідства, прокуратури та суду, третя особа - Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков