Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.03.2020 року у справі №361/8174/19

Ухвала

Іменем України

12березня 2020 року

м. Київ

справа № 361/8174/19

провадження №61-3522ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Білоконь О. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, визнання правочину недійсним. Одночасно з пред'явленням позову ОСОБА_2 було подано заяву про забезпечення позову у даній справі.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт на 1/2 частку нерухомого майна, яке на праві власності зареєстроване за ОСОБА_1, а саме на: 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0503 га (кадастровий номер: 3221282801:02:013:0074, цільове призначення для ведення садівництва), що розташована у садовому товаристві АДРЕСА_1, на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області; 1/2 частку садового будинку (загальною площею 178,2 кв м., житловою площею 70,1 кв м. ), який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

У лютому 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 частини 1 , частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у Пунктом 2 частини 1 , частиною 2 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Із оскаржуваних судових рішень, доданих до скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності.

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено забезпечення позову шляхом накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Судами встановлено, що предметом позову у справі є вимога позивача про визнання за ним права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0503 га, кадастровий номер 32211282801:02:013:0074, що знаходиться в АДРЕСА_1 на території Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, яка надана для ведення садівництва та належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 14 травня 1998 року серії ІІ-КВ № 049584.

Встановивши, що у разі задоволення позовних вимог обраний позивачем спосіб забезпечення позову унеможливить потенційні недобросовісні дії з боку відповідача та забезпечить ефективне виконання судового рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частину спірного майна є співмірним заявленим позовним вимогам, оскільки відсутні будь-які обмеження щодо можливого відчуження майна ОСОБА_1.

Указане відповідає роз'ясненням, яке надано судам у ~law12~, відповідно до якого, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Наведені у касаційній скарзі аргументи заявника щодо обов'язку суду застосувати зустрічне забезпечення є безпідставними, оскільки підтвердження того, що позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання чи місцезнаходження на території України та наявності майна, за рахунок якого можливе відшкодування збитків відповідача, пов'язаних з забезпеченням позову, судами встановлено не було, а обґрунтованих доказів того, що вказаними заходами забезпечення позову ОСОБА_1 завдано будь-які збитки заявником не надано.

Відповідно до частини 1 статті 159 ЦПК України заявник має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживались.

До того ж, відповідно до статті 158 ЦПК України заявник наділений правом подати клопотання про скасування заходів забезпечення позову.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, постановленими із додержанням норм процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року є необґрунтованою.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, визнання правочину недійсним.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

О. В. Білоконь