Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.12.2020 року у справі №221/7332/19

Ухвала

10 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 221/7332/19

провадження № 61-17816ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 16 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Позов мотивовано тим, що з 11 липня 2016 року по 17 липня 2017 року вона перебувала в трудових відносинах з АТ "Українська залізниця" на посаді комерційного агента виробничого підрозділу "Станція Донецьк" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати позивачу заробітну плату, хоча продовжував її нараховувати. Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 19 414,34 грн, до виплати належить 15 487,02 грн, що підтверджується розрахунковими листками, що були отримані за місцем роботи.

Отримати від відповідача належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року не має змоги. Первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" (вул. Привокзальна, м. Лиман Донецької області, 84404), куди вони були здані нею особисто в вересні 2017 року. Враховуючи викладене, просила стягнути з відповідача на її користь нараховану, але невиплачену заробітну плату за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 15 487,02 грн.

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 16 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 03 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що у трудових правовідносинах між відповідачем та його працівниками, зокрема ОСОБА_1, з березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких АТ "Українська залізниця" об'єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами трудового договору, обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, та дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заробітної плати задоволенню не підлягають, оскільки позивач не надав суду належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

ОСОБА_1 у листопаді 2020 року засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 16 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 03 березня 2020 року у вищевказаній справі.

В касаційній скарзі заявник просить, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Ціна позову у даній справі становить 15 487,02 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 100,00 грн), а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 посилається на підпункти "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки посилання в касаційній скарзі на порушення судом норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями, та зводяться до переоцінки доказів, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

При вирішенні спору суди попередніх інстанцій, давши оцінку наявним у справі доказам та доводам сторін, прийняли судове рішення відповідно до існуючої судової практики, яка викладена у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18.

З огляду на наведене, відсутні підстави вважати, що розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 забезпечить єдність судової практики і є пріоритетним у порівнянні з малозначним характером справи.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що зазначена справа має виняткове значення для ОСОБА_1. Верховним Судом відхиляються, оскільки заявник не навів переконливих доводів, які б свідчили про те, що справа має для нього виняткове значення, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для висновку про відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підтвердились, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 16 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості із заробітної плати відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик