Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.07.2021 року у справі №361/3983/19

Ухвала

12 липня 2021 року

м. Київ

справа № 361/3983/19

провадження № 61-10806ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, що виникла за спільним зобов'язання подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, що виникла за спільним зобов'язанням подружжя.

Позов обґрунтовано тим, що 18 липня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за яким останній отримав 230 000,00 грн для будівництва літньої кухні за адресою: АДРЕСА_1, про що написав розписку.

Вказані кошти були використані ним в інтересах сім'ї, а саме на будівництво літньої кухні за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2013 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто суму боргу у розмірі 230 000,00
грн та судовий збір у розмірі 2 300,00 грн.

07 червня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до позивача з проханням відтермінувати повернення отриманої ним в інтересах сім'ї грошових коштів, у зв'язку з чим написав розписку про взяття на себе зобов'язання повернути суму боргу у розмірі 230 000,00 грн і судовий збір у розмірі 2 300,00 грн у строк до 07 червня 2016 року. ОСОБА_3 не виконав свого обов'язку щодо повернення суми боргу.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2014 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрований 19 листопада 1994 року, розірвано.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя задоволено частково. Визнано квартиру, земельну ділянку площею 0,1000 га, будинок, розташований у м. Бровари, будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, з якого складається об'єкт незавершеного будівництва, та автомобіль спільною сумісною власністю подружжя та застосовано поділ на частки у розмірі 1/2 кожній із сторін.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 липня 2016 року рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2015 року в частині позовних вимог про поділ спільного майна - автомобіля та будівельних матеріалів, обладнання та конструктивних елементів, з якого складається об'єкт незавершеного будівництва, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, про відмову у задоволенні позову.

Оскільки, як зазначав позивач, отримані у борг грошові кошти були використані в інтересах сім'ї, останні є спільним боргом подружжя, який має бути сплаченим в солідарному порядку.

Посилаючись на вказані обставини, просив суд стягнути з ОСОБА_2 суму боргу, що виникла за спільним зобов'язанням подружжя у розмірі 230 000,00 грн, а також витрати, пов'язані з відшкодуванням збитків у розмірі 2 300,00 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звернувшись 31 травня 2019 року позивач пропустив позовну давність.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2021 року змінено, шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на сплив позовної давності, як підставу відмови у позові.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності є передчасним, оскільки позивач не довів цільове використання коштів за договором позики від 18 липня 2006 року та ту обставину, що ОСОБА_2 зобов'язана нести солідарну відповідальність за договором позики, який підписав її чоловік під час перебування з нею у шлюбі, суму боргу за яким вже було стягнуто судовим рішенням лише з ОСОБА_3, тому позовні вимоги є необґрунтованими.

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з касаційною скаргою на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з таких підстав.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення суми боргу, що виникла за спільним зобов'язанням подружжя у розмірі 230 000,00 грн, яка не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 250 = 567 500,00 грн), а тому рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, відповідно до вимог ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Посилання заявника на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд зауважує, що обґрунтування касаційної скарги підставами, передбаченими частиною 2 статті 389 ЦПК України, не звільняє заявника від обов'язку, у відповідності до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, обґрунтувати підстави перегляду в касаційному порядку судових рішень у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (справа "Зубац проти Хорватії" від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не наведені, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 08 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, що виникла за спільним зобов'язання подружжя відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик