Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.04.2024 року у справі №335/5841/19
Ухвала КЦС ВП від 12.12.2019 року у справі №335/5841/19
Ухвала КЦС ВП від 12.12.2019 року у справі №335/5841/19

Ухвала

Іменем України

09 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 335/5841/19

провадження № 61-21120 ск19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Кочкарьов Сергій Валерійович, на ухвалу Заводського районного суду міста Запоріжжя у складі судді Яцуна О. С. від 21 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Онищенка Е. А, Бєлки В. Ю., Крилової О. В. від 23 жовтня 2019 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання недійсними договорів відчуження торгівельної марки, промислового зразка, скасування записів стосовно реєстрації прав власника, внесення відомостей до Державних реєстрів свідоцтв, патентів України,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів відчуження торгівельної марки, промислового зразка, скасування записів стосовно реєстрації прав власника, внесення відомостей до Державних реєстрів свідоцтв, патентів України.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Заводського районного суду міста Запоріжжя від 21 серпня 2019 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного судувід 23 жовтня 2019 року, заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.

Заборонено Міністерству економічного розвитку і торгівлі України до набрання рішенням суду у справі законної сили вносити будь-які зміни до: Державного реєстру свідоцтв України на знак для товарів і послуг щодо торгівельних марок (Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2), окрім продовження строку дії свідоцтв; Державного реєстру патентів України на промислові зразки стосовно Промислових зразків упаковок для насіння (Патенти НОМЕР_4 і № НОМЕР_3), окрім продовження строку дії патентів.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Кочкарьов С. В., посилаючись напорушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанціїта ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли незаконні та необґрунтовані рішення, оскільки позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які можуть підтвердити наявність фактичних обставин щодо застосування забезпечення позову. Крім того, заява про забезпечення позову не відповідала вимогам статті 151, частинам 7 та 9 статті 153 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме: відсутня пропозиція заявника щодо зустрічного забезпечення, суд першої інстанції не вирішив питання зустрічного забезпечення, а суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки цьому факту.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений Частиною 1 статті 150 ЦПК України, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до вимог частини 3 статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

У ~law19~ Верховний Суд дав роз'яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, оскільки такий спосіб забезпечення позову прямо передбачений чинним законодавством та є співмірним заявленим вимогам та ґрунтується на положенні статті 150 ЦПК України, за змістом якої позов може бути забезпечений забороною вчиняти певні дії.

Заявник в касаційній скарзі зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції не вирішив питання зустрічного забезпечення, а суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки цьому факту.

Відповідно до частини 7 статті 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Згідно із частиною 1 статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Враховуючи наведене правило процесуального закону, суд має право, однак не зобов'язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача.

Випадки обов'язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені частиною 3 статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Зазначена правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року (справа № 61-11274 св 18).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують обставини, за наявності яких суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення.

Крім того, у відповідності до вимог частини 6 статті 154 ЦПК України відповідач не позбавлений права звернутись до суду першої інстанції з клопотання про вжиття заходів зустрічного забезпечення та надати докази, які на його думку підтверджують наявність обставин для такого забезпечення.

За таких обставин Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що невжиття заходів зустрічного забезпечення, які в силу вимог статті 154 ЦПК України не були обов'язковими для суду, не є підставою для скасування вжитих заходів забезпечення позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судових рішень першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги та доданих матеріалів убачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень, тому є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Кочкарьов Сергій Валерійович, на ухвалу Заводського районного суду міста Запоріжжя від 21 серпня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання недійсними договорів відчуження торгівельної марки, промислового зразка, скасування записів стосовно реєстрації прав власника, внесення відомостей до Державних реєстрів свідоцтв, патентів України.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Г. В. Кривцова

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник