Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.04.2020 року у справі №161/13769/19

Ухвала

Іменем України

07 липня 2020 року

м. Київ

справа № 161/13769/19-ц

провадження № 61-6373 ск 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Будь Сергій Леонідович, заінтересована особа - акціонерне товариство "ОТП Банк",

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії старшого державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Будь С. Л., заінтересована особа - акціонерне товариство "ОТП Банк", у якій просив визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Будь С. Л. щодо оцінки будинку-майстерні, загальною площею 354,2 кв м., земельної ділянки, площею 0,0844 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, земельної ділянки площею 0,0107 га для обслуговування ювелірної майстерні, розташованих по

АДРЕСА_1; передачі підприємству "Сетам" арештованого нерухомого майна (будинку-майстерні, загальною площею 354,2 кв м., земельної ділянки, площею 0,0844 га для будівництва

і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, земельної ділянки площею 0,0107 га для обслуговування ювелірної майстерні, розташованих по АДРЕСА_1) для примусової реалізації на електронних торгах без дозволу органів опіки

та піклування; скасувати звіт по будинку-майстерні, загальною площею

354,2 кв м., площею 0,0844 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, земельної ділянки площею 0,0107 га для обслуговування ювелірної майстерні, розташованих по

АДРЕСА_1, складений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 20 березня 2019 року.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2019 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Волинського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2019 року залишено без змін.

У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на зазначені судові рішення, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нову постанову про задоволення скарги.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка В. В. від 10 квітня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 залишено без руху для усунення недоліків, та запропоновано зазначити обов'язкові підстави касаційного оскарження. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк представник заявника направив до суду матеріали

на усунення недоліків, зазначені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2020 року.

У червні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судова справа передана судді-доповідачу Гульку Б. І.

Перевіривши доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Із оскаржуваних судових рішень, доданих до скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 447 ЦПК України, порушено їх права чи свободи.

У частинах 1 -3 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель

у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами,

що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки

за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання.

У частині 5 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" вказано, що виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність

в Україні".

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Статтею 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено, що звіт про оцінку майна

є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання відповідно до договору. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов'язковими до виконання суб'єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна

та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

У пунктах 15,16 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна

і майнових прав" передбачено, що методи проведення оцінки,

що застосовуються під час визначення ринкової вартості об'єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.

Визначення ринкової вартості об'єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки.

Відповідно до пункту 52 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов'язані

з об'єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.

Пунктами 50-55 Національного стандарту № 1 визначені загальні вимоги

до проведення незалежної оцінки майна.

Національний стандарт № 2 "Оцінка нерухомого майна", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442,

є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна

та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна" з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.

Згідно з пунктом 50 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється ознайомлення з об'єктом оцінки.

Пунктом 51 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна

і майнових прав" передбачено, що незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення

з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об'єкта оцінки та пов'язаних

з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур,

що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним

у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об'єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об'єкта оцінки

на нову дату (у разі потреби).

Разом із цим, відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних

та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень

і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.

При цьому суди мають враховувати, що суб'єкт оціночної діяльності

є учасником виконавчого провадження, а не посадовою особою державної виконавчої служби і його звіт про оцінку майна є результатом практичної діяльності фахівця-оцінювача, а не актом державного органу.

Згідно з частиною 4 статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна.

У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна.

Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до частиною 4 статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Статтею 32 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено відповідальність оцінювачів

та суб'єктів оціночної діяльності, а згідно з частиною 2 цієї статті оцінювачі

та суб'єкти оціночної діяльності-суб'єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ'єктивність оцінки майна, відповідно

до умов договору та закону.

Отже, чинним законодавством України передбачено підстави відповідальності суб'єкта оціночної діяльності-суб'єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема недостовірності чи необ'єктивності оцінки майна) ним своїх обов'язків.

Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності-суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна,

і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності (частина 1 статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те,

що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб'єкта оціночної діяльності-суб'єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним

у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов'язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду

у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені вище норми права, належним чином дослідивши надані докази, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги

ОСОБА_1, оскільки дії державного виконавця щодо оцінки майна відповідали положенням частин 1 -3 , 5 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому, суди врахували, що у своїй діяльності суб'єкт оціночної діяльності

є самостійним, а тому виконавець жодним чином не може впливати на порядок проведення оцінки майна.

У частині 5 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що учасники виконавчого провадження мають право на оскарження оцінки майна, а не процесуальної дії державного виконавця.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним

і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами 1 , 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Будь Сергій Леонідович, заінтересована особа - акціонерне товариство "ОТП Банк" відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник