Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.07.2018 року у справі №761/37502/15

Ухвала

Іменем України

04 липня 2018 року

м. Київ

справа № 761/37502/15-ц

провадження № 61-36221ск18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О.В., Хопти С. Ф.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Шевченківського районного суду м.

Києва від 05 квітня 2017 року у складі головуючого судді Волошина В. О., та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В., у справі за позовом ОСОБА_5 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_6 про визнання недійсними розпорядження про приватизацію житла та свідоцтва про право власності на житло,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог до Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_6 про визнання недійсними розпорядження про приватизацію житла та свідоцтва про право власності на житло.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2017 року було задоволено заяву ОСОБА_5 про забезпечення позову.

Накладено арешт на кімнату АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року залишено без змін ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 квітня 2017 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржені судові рішення прийнято з порушенням норм процесуального права. Заявник вважає, що виходячи з остаточних заявлених ОСОБА_5 позовних вимог, вбачається, що спір не є майновим, відсутні вимоги про визнання права власності на об'єкт нерухомості, вимоги про стягнення коштів. Тож сам предмет спору виключає можливість накладення арешту на майно через відсутність спору відносно такого майна чи інших майнових вимог.

Заявник вважає, що позивач, порушуючи вимоги статті 44 ЦПК України, зловживає своїми правами шляхом подання завідомо безпідставного позову, який має очевидно штучний характер, та звернення із заявою про накладення арешту на майно.

Суди не зазначили мотивів, виходячи із яких дійшли висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Заявник вважає, що арешт накладений на частку у комунальній квартирі, яка належить їй на праві власності і яка не є предметом спору.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судами встановлено, що 26 жовтня 2016 року стороною позивача було подано до районного суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кімнату № 2 в квартирі АДРЕСА_1, з посиланням на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим в подальшому виконання рішення суду та сприяти несумлінним діям відповідача, яка може продати або розтратити майно.

Відповідно до частини 3 статті 151 ЦПК України, 2004 року, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 152 ЦПК України, 2004 року, позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться в нього або в інших осіб.

Відповідно до ~law10~, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суди дійшли правильного висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кімнату № 2 в квартирі АДРЕСА_1.

Вжиті районним судом заходи забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам.

Предметом судового розгляду є визнання недійсним розпорядження № 27817 від 26 травня 2000 року Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про безоплатну передачу у власність ОСОБА_6 41/100 частини комунальної квартири за адресою: АДРЕСА_2 та визнання частково недійсним свідоцтва про право на житло на ім'я ОСОБА_6 на 41/100 частини в квартирі 54, а саме кімнати № 2, житловою площею - 13,60 кв. м., у буд. АДРЕСА_1, виданого 26 травня 2000 року Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією. У обраний спосіб позивач доводить перед судом своє право на вказане нерухоме майно та просить суд поновити це право.

У разі відчуження спірної частини нерухомого майна, відносно прав на яку судом розглядається спір, існує реальна загроза утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки зміна власника нерухомості ускладнить поновлення прав позивача.

З метою забезпечення позовних вимог, в основі яких знаходиться право позивача на нерухоме майно, суд і наклав арешт на кімнату у квартирі, яка на думку позивача відповідає її частці у комунальній квартирі.

При цьому апеляційним судом встановлено, що надані заявником письмові докази не підтверджують її право власності на кімнату № 2 квартирі АДРЕСА_1, на яку місцевим судом накладено арешт.

Відповідно до частини 1 статті 159 ЦПК України особа, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживались.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_4 не може вважатись обґрунтованою.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Частиною 4 статті 394 ЦПК України визначено, що у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до Частиною 4 статті 394 ЦПК України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

За результатами оцінки змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень не встановлено неправильного застосування судами норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права. Відкриття касаційного провадження та витребування справи судом касаційної інстанції негативно відобразиться на розумних строках розгляду цивільної справи по суті.

На підставі наведеного, колегія суддівдійшла висновку, що правильність застосування судами статей 151, 152 ЦПК України, 2004 року, не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_6 про визнання недійсними розпорядження про приватизацію житла та свідоцтва про право власності на житло, - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. В. Білоконь

С. Ф. Хопта