УХВАЛА

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 200/606/18

провадження № 61-7704св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро",

третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна,

розглянув упорядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2018 року в складі судді Шевцової Т. В. і постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

16 січня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив: визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, які не відбулися, реєстровий номер 1660, видане 20 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Римською А. В., за яким власником земельної ділянки площею 0,0051 га, кадастровий номер: 1210100000:02:399:0015, цільове призначення: для будівництва індивідуальних гаражів, розташованої на АДРЕСА_1, є Публічне акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (далі - ПАТ "Банк Кредит Дніпро"), перейменоване в Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро", та скасувати державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку за ПАТ "Банк Кредит Дніпро"; визнати за позивачем право власності на зазначену земельну ділянку площею 0,0051 га, кадастровий номер 1210100000:02:399:0015, цільове призначення: "02.05 Для будівництва індивідуальних гаражів".

Позов мотивований тим, що у квітні 2017 року позивач на електронних торгах придбав нерухоме майно - гараж літ. Ю, площею 40,8 кв. м, розташований на АДРЕСА_1, та в подальшому оформив право власності на нього шляхом отримання свідоцтва про придбання майна з електронних торгів, виданого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заверухою Н. І., зареєстрованого в реєстрі за № 875. Попереднім власником гаражу та земельної ділянки, площею 0,0051 га, кадастровий номер 1210100000:02:399:0015, цільове призначення: для будівництва індивідуальних гаражів, був ОСОБА_2.

З Реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався про перебування у власності відповідача земельної ділянки на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, які не відбулися, серія та номер: реєстровий номер № 1660, виданого 20 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Римською А. В.

Позивач вважає, що зазначена земельна ділянка належить йому на підставі статей 120, 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тому не могла бути предметом продажу з прилюдних торгів, а відповідач не може бути її власником. З моменту державної реєстрації права власності на гараж позивач автоматично стає власником земельної ділянки, на якій розташований гараж, тому свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, які не відбулися, згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України, є недійсним.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні підстави для визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ПАТ "Банк Кредит Дніпро" та позовні вимоги щодо визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку є необґрунтованими. ПАТ "Банк Кредит Дніпро" є добросовісним набувачем земельної ділянки, яку набуто на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, які не відбулись, при цьому, позивачем не зазначено про істотні порушення в процедурі проведення прилюдних торгів, питання про скасування акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу чи визнання дій державного виконавця неправомірними не ставилися. Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо. Позивач клопотання про призначення судово-будівельної експертизи не заявляв.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять даних про те, що акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 28 листопада 2017 року є нечинним. Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Римською А. В. вчинені нотаріальні дії з дотриманням чинного законодавства та ПАТ "Банк Кредит Дніпро" правомірно набув право власності на земельну ділянку площею 0,0051 га, кадастровий номер 1210100000:02:399:0015, що розташована на АДРЕСА_1. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на дійсне настання правових наслідків з дотриманням норм чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на зазначену земельну ділянку за ПАТ "Банк Кредит Дніпро".Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо. Позивач клопотання про призначення судово-будівельної експертизи не заявляв. При цьому, позивачем придбано з торгів гараж за ціною удвічі меншою, ніж вартість земельної ділянки, про що йому відомо.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11 квітня 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та постановити рішення про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2020 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не міг пред'явити позов про визнання недійсним або скасування акту державного виконавця про передачу земельної ділянки відповідачу як погашення боргу, оскільки це суперечить правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України в справі № 6-1655цс16, про те, що зазначені документи не можуть визнаватися недійсними на підставі статтей 203, 215 ЦК України.

Акт державного виконавця не є правовстановлюючим документом на нерухоме майно.

Суд відмовив у зупиненні апеляційного провадження до вирішення справи № 200/16249/18 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Банк Кредит Дніпро" про визнання недійсним акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Суди дійшли неправильного висновку про те, що при переході права власності на нерухоме майно права на земельну ділянку переходить лише в тій частині, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна. При цьому суди послалися на постанову Верховного Суду України у справі № 6-253цс16. Однак, зазначена постанова Верховного Суду України ґрунтувалася на чинній у 2006 році редакції статті 377 ЦК України, яка передбачала, що до нового власника нерухомого майна земельна ділянка переходить в частині, необхідній для його обслуговування. На час виникнення спору частина 1 статті 377 ЦК України має іншу редакцію, яка такого обмеження не передбачає, а містить зауваження на те, що земельна ділянка переходить на умовах, встановлених для попереднього землевласника.

Крім того, статті 120, 125 ЗК України також передбачають автоматичний перехід до власника нерухомого майна прав на земельну ділянку в повному обсязі.

Позивач вважає, що належність нерухомого майна одній особі, а земельної ділянки, на якій розташоване це майно - іншій, порушує принцип правової визначеності, оскільки це перешкоджає позивачу користуватися своїм майном і відчужувати його.

Позиції інших учасників

05 червня 2019 року відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Відзив мотивований тим, що позивач придбав на електронних торгах гараж. Земельна ділянка, щодо якої позивач подав позов, також була арештована в межах виконавчого провадження та виставлена на електронні торги. Ринкова вартість цієї ділянки визначена у розмірі 333 165 грн.

Торги щодо продажу цієї ділянки були визнані такими, що не відбулися, з огляду на відсутність покупців, тому банк скористався правом стати власником цієї ділянки за ціною 233 215,50 грн і отримав свідоцтво про право власності на цю ділянку в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Твердження позивача про те, що земельна ділянка не могла бути предметом торгів і її відчуження є незаконним, суперечить нормам матеріального права. Свідоцтво про право власності на земельну ділянку оформлено з дотриманням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Акт, затверджений в. о. начальника державної служби про передачу стягувачу земельної ділянки в рахунок погашення боргу є чинним. Банк набув право власності на земельну ділянку правомірно.

Купуючи на торгах гараж, позивач був обізнаний з характеристикою цього лоту, що була оприлюднена на офіційному сайті. Гараж придбаний позивачем за 153 856,85
грн. Під час оцінки гаража вартість земельної ділянки не враховувалася.

Банк не чинив перешкод позивачу в реалізації його права власності на гараж.

Навпаки - пропонував позивачу викупити земельну ділянку або укласти договір оренди, проте позивач не відповів на цю пропозицію.

Земельна ділянка є індивідуалізованою, має кадастровий номер і коштує вдвічі дорожче за гараж.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду в складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах Касаційного господарського суду від 16 квітня 2019 року в справі № 907/68/18 і від 31 травня 2018 року в справі № 29/5005/17496/2011.

Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах, викликана тим, що колегія суддів Касаційного господарського суду в справі № 907/68/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Проперті" до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" та Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Пилипецької сільської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання права власності на земельну ділянку та зобов'язання вчинити певні дії застосувала до випадку продажу на прилюдних торгах споруди без земельної ділянки, на якій вона розташована, норм статті 120 ЗК України, відповідно до якої у разі набуття прав а власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Колегія суддів Касаційного господарського суду в справі № 29/5005/17496/2011 за заявою Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції від 28 липня 2017 року № 128 про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута від 13 липня 2017 року, застосовуючи норми статті 120 ЗК України, дійшла висновку, що виділення окремих лотів з продажу будинку та земельної ділянки, на якій він розташований може призвести до неможливості реалізації майна боржника та обумовили незаконність торгів щодо земельної ділянки, на якій розташована продана будівля.

Проте колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не погоджується з такими висновками та бажає від них відступити.

Фактичні обставини, встановлені судом

У межах виконавчого провадження № 37765326 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 403/12771/12, виданого 15 березня 2013 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк Кредит Дніпро" заборгованості за договором про надання кредитної лінії від 18 грудня 2007 року № 181207-Л станом на 18 травня 2012 року в сумі 53 986 885,88
грн, державним виконавцем здійснювалася реалізація нерухомого майна боржника ОСОБА_2, в результаті чого гараж та оспорювана земельна ділянка були оцінені суб'єктами оціночної діяльності.

ОСОБА_1 набув право власності на гараж № 512, площею 40,8 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1, про що свідчить свідоцтво, видане 22 вересня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Заверухою Н. І. про придбання зазначеного гаражу на електронних торгах за вартістю 153
856,85 грн, зареєстрована в реєстрі за №875.

Інформація про зазначений лот була розміщена на офіційному сайті https://setam. net. ua.

Під час проведення оцінки для встановлення ринкової вартості гаражу не враховано вартість земельної ділянки, яка була виставлена окремим лотом.

Свідоцтво, видане позивачу про придбання зазначеного гаражу на електронних торгах на підставі акта про проведені електронні торги, затвердженого заступником директора Департаменту - начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 05 травня 2017 року.

Спірна земельна ділянка площею 0,0051 га, кадастровий номер 1210100000:02:399:0015, що розташована на АДРЕСА_1, була описана та арештована окремо від гаража постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління юстиції у Дніпропетровської області від 24 березня 2017 року.

Призначений на підставі постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12 квітня 2017 року суб'єкт оціночної діяльності оцінив спірну земельну ділянку в розмірі 333 165,00 грн станом на 27 квітня 2017 року.

Електронні торги щодо спірної земельної ділянки проводилися 02 серпня 2017 року, 19 серпня 2017 року та 25 вересня 2017 року та визнані такими, що не відбулися з огляду на відсутність допущених учасників торгів.

У зв'язку з цим земельна ділянка прийнята ПАТ "Банк Кредит Дніпро" у власність за вартістю 233 215,50 грн.

На підставі акту № 37765326/16 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого в. о. начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним С. В. 28 листопада 2017 року ПАТ "Банк Кредит Дніпро" прийняв у власність майно, що складається із земельної ділянки площею 0,0051 га, кадастровий номер 1210100000:02:399:0015, розташованої на АДРЕСА_1, про що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округуРимською А. В. видано свідоцтво про право власності від 20 грудня 2017 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Системний аналіз статей 14, 41 Конституції України, статей 317, 373, 378 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що право власності на землю, як складова частина права власності на інші об'єкти матеріального світу є недоторканим, гарантується державою, а припинення такого права може мати місце в порядку, визначеному законом, для задоволення громадських або суспільних потреб та за умови попереднього і повного відшкодування вартості вилученого у власника майна.

Такі умови втручання держави у право власності особи повністю відповідають вимогам статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), ратифікованої Україною, яка є частиною національного законодавства України, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основна мета статті 1 Першого Протоколу - це захист особи від свавільного втручання з боку держави в її право на мирне володіння своїм майном. Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції, кожна Договірна держава гарантує кожному, хто перебуває під (її) юрисдикцією, права та свободи, визначені в Конвенції.

Дотримання цього загального обов'язку може включати виконання позитивних зобов'язань, що випливають з необхідності забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих Конвенцією. У контексті статті 1 Першого Протоколу ці позитивні зобов'язання можуть вимагати від держави вжити заходів, необхідних для захисту права власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Broniowski проти Польщі", §143; у справі "Совтрансавто-Холдинг проти України" (Sovtransavto Holding v. Ukraine), №48553/99, § 96, ECHR 2002). Дана стаття визначає такі критерії втручання у право на мирне володіння майном: держава гарантує кожному право на мирне володіння своїм майном, а будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним; позбавлення власності особи може відбуватися лише "на умовах, передбачених законом"; втручання у право власності на мирне володіння майном повинно обґрунтовуватися суспільним інтересом; держава має право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів"; при втручанні у право на мирне володіння майном держава має забезпечувати справедливий баланс між необхідністю забезпечення безпеки та необхідністю захисту основоположних прав заявника. Вимога забезпечення такого балансу відображена у всій структурі статті 1 Першого Протоколу до Конвенції. Зокрема, має забезпечуватися належне пропорційне співвідношення між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута за допомогою заходів, вжитих державою, включаючи заходи з позбавлення осіб їхньої власності. Тому щоразу, коли йдеться про порушення цієї статті, Суд повинен з'ясувати, чи змушена відповідна особа внаслідок дій або бездіяльності держави нести непропорційний і надмірний тягар (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Broniowski проти Польщі", §150). При оцінці дотримання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції Суд має провести всебічний аналіз різних інтересів, про які йдеться, враховуючи те, що Конвенція покликана забезпечувати захист прав, які є "практичними та ефективними". Суд має за зовнішніми ознаками роздивитися й дослідити реалії ситуації, з приводу якої подано скаргу (рішення ЄСПЛ у справі "Broniowski проти Польщ", § 151).

Аналізуючи статтю 120 ЗК України та статтю 378 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавець передбачив за певних обставин можливість припинення права власності на землю у випадку набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи. За таких обставин законодавець допускає припинення права власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти за попереднім власником. Однак, законодавець даною нормою не обмежує можливості застосування визначених статтею 346 ЦК України способів припинення права власності на таку земельну ділянку та не виключає можливості застосування загальних гарантій непорушності права приватної власності, передбачених статтею 41 Конституції України.

Продаж спірного майна відбувався у межах виконавчого провадження, що передбачає обрання таких способів продажу частини майна боржника, які будуть гарантувати пропорційність і справедливість у дотриманні балансу інтересів кредитора (стягувача у виконавчому провадженні) і боржника, що надає можливості дотриматися статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 41 Конституції України.

З огляду на зазначене, касаційний суд вважає, що має бути дотриманий справедливий баланс інтересів боржника на реалізацію його майна у процедурі виконавчого провадження на погашення за його рахунок боргів перед кредитором - стягувачем у виконавчому провадженні, та інтересів позивача, як власника будівлі, що набута ним в результаті примусового продажу у виконавчому провадженні майна боржника.

Вимога забезпечення такого балансу відображена у всій структурі статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як зазначається у Рішенні ЄСПЛ у справі "Броньовський проти Польщі" (§§150-151), має забезпечуватися належне пропорційне співвідношення між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута за допомогою заходів, вжитих державою, включаючи заходи з позбавлення осіб їхньої власності. Суд має провести всебічний аналіз різних інтересів, про які йдеться, враховуючи те, що Конвенція покликана забезпечувати захист прав, які є "практичними та ефективними". Суд має за зовнішніми ознаками роздивитися й дослідити реалії ситуації, з приводу якої подано скаргу.

Придбаний позивачем гараж був виставлений на продаж окремо від земельної ділянки, про що свідчить опис лоту та свідоцтво про право власності на гараж, отриманий позивачем за результатами торгів, який не містив даних про земельну ділянку. Оцінка вартості гаражу, набутого позивачем, проводилася без урахування вартості земельної ділянки, яка була оцінена та виставлена на продаж окремо.

Позивач заявляє позов про визнання права власності на зазначену земельну ділянку площею 0,0051 га, кадастровий номер undefined, цільове призначення: "02.05 Для будівництва індивідуальних гаражів", мотивуючи це тим, що він набув право власності на гараж, маючи на меті отримати зазначену земельну ділянку безкоштовно, оскільки питання щодо внесення грошових коштів, які були зараховані на погашення боргів власника земельної ділянки у зв'язку з переходом до банку права власності на неї позивач не ставить, що порушує справедливий баланс інтересів сторін справи.

Колегія суддів вважає, що факт оплатного відчуження як будівлі, так і земельної ділянки, на якій вона розміщена, унеможливлює застосування норм статті 120 ЗК України як достатньої правової підстави для переходу права власності на земельну ділянку при придбанні будівлі у випадку, коли відбувається примусове звернення стягнення на майно боржника, що є окремою підставою припинення права власності (пункт 8 частини 1 статті 346 ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду від 16 квітня 2019 року в справі № 907/68/18 і від 31 травня 2018 року в справі № 29/5005/17496/2011, передавши справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Частиною 1 статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Керуючись частиною 3 403, частиною 4 статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Римська Анастасія Вікторівна, про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з торгів, визнання права власності на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова С. О. Карпенко М.

Ю. Тітов