Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.09.2018 року у справі №315/290/15

Ухвала

Іменем України

03 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 315/290/15

провадження № 61-39937ск18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), СинельниковаЄ. В., Хопти С. Ф.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 10 жовтня 2017 року у складі судді Телегуз С. М. та постанову Апеляційного судуЗапорізької області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Крилової О. В., Кухаря С. В. у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу.

Позов обґрунтовано тим, що 23 серпня 2013 року сторони уклали договір позики коштів, відповідно до умов якого позивач надала відповідачу 5 000 доларів США зі строком повернення до 30 серпня 2013 року, що підтверджується відповідною розпискою. На час пред'явлення позову розмір боргу за курсом Національного банку України становить 110 000 грн. Посилаючись на те, що позичальник взяті на себе зобов'язання не виконав, борг не повернув, просила суд в порядку статей 1046, 1049 ЦК України стягнути з нього частину боргу у розмірі 70 000 грн.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 10 жовтня 2017 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики в сумі 70 000 грн, а також 700 грн судового збору.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову ОСОБА_5 у позові.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що судом не досліджена можливість позивача надавати гроші в борг та причини повторного надання нею грошей відповідачу, а також причини часткового стягнення боргу позивачем. Суди дійшли безпідставного висновку, що грошовою одиницею вказаного зобов'язання є саме долар США, а не інша валюта.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Суди встановили, що 23 серпня 2013 року сторони уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 взяв у ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 5 000 умовних одиниць, які зобов'язався повернути до 30 серпня 2013 року.

У встановлений договором строк відповідач грошові кошти не повернув.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідач взятих на себе зобов'язань не виконав, грошові кошти, отримані 23 серпня 2013 року за укладеним з позивачем договором позики в установлений строк не повернув, правовими наслідками чого відповідно до статей 1046, 1047, 1049 ЦК України та умов договору є стягнення з нього суми боргу 70 000 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що судом не досліджена суб'єктивна можливість позивача надавати гроші в борг та причини повторного надання нею грошей відповідачу, а також причини часткового стягнення боргу позивачем не є правовими підставами для відмови у задоволенні позову, а тому не приймаються колегією суддів до уваги.

При цьому колегія враховує, що позивач в порядку статті 11 ЦПК України 2004 року вправі на власний розсуд розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору, а суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог.

Предметом договору позики у справі, яка переглядається, є іноземна валюта.

Відповідно до частини 2 статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

В абзаці четвертому пункту 1 статті 1 декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Не зазначення в розписці, якої саме іноземної держави валюта бралася в борг може вплинути на визначення розміру боргу, що підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку, а не бути підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення боргу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Оскільки за звичаями ділового обороту, що склався на Україні, в боргових зобов'язаннях між громадянами у випадку укладання договору позики в іноземній валюті використовуються, як правило, долари США, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що предметом позики були саме долари США, а не іншої іноземної держави, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є також безпідставними та необґрунтованими.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно застосувавши вищенаведені положення закону, дотримавшись норм ЦПК України, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень не вбачається неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Частиною 4 статті 394 ЦПК України визначено, що у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до Частиною 4 статті 394 ЦПК України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 10 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 22 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С. Ф. Хопта