Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.06.2021 року у справі №753/550/19

Ухвала

Іменем України

07 червня 2021 року

м. Київ

справа № 753/550/19

провадження № 61-8147ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Санченка Романа Григоровича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Люкс-Комфорт", Комунальне підприємство "Київтеплоенерго", Товариство з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги", Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування жилим приміщенням, поділ особових рахунків та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про встановлення порядку користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Люкс-Комфорт" (далі - ОСББ "Люкс-Комфорт"), Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (далі - ТОВ "Київські енергетичні послуги"), Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування жилим приміщенням, поділ особових рахунків, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив: 1) встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 таким чином: в його користуванні залишити житлову кімнату площею 15 кв. м разом з лоджією площею 3,1 кв. м, вихід до якої здійснюється лише з цієї кімнати; в користуванні відповідачів залишити кімнати площею 14,3 кв. м та 22,2 кв. м; інші приміщення квартири залишити в загальному користуванні сторін; 2) розподілити витрати на утримання квартири АДРЕСА_1 згідно з встановленим порядком користування квартирою з урахуванням індивідуально займаної площі: він сплачує за послуги з утримання будинку 29,65 % від нарахованих витрат згідно з індивідуально займаною загальною площею квартири; за послуги з централізованого опалення - 27,39 % від нарахованих витрат згідно з індивідуально займаною опалювальною площею квартири; за послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, електропостачання - 25 % від нарахованих витрат за показниками квартирних лічильників холодної води, гарячої води, електроенергії; відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 сплачують за послуги з утримання будинку 70,35 % від нарахованих витрат згідно з індивідуально займаною загальною площею квартири; за послуги з централізованого опалення - 72,61 % від нарахованих витрат згідно з індивідуально займаною опалювальною площею квартири; за послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, електропостачання - 75 % від нарахованих витрат відповідно до показників квартирних лічильників холодної води, гарячої води, електроенергії; 3) зобов'язати ОСББ "Люкс-Комфорт ", КП "Київтеплоенерго", ТОВ "Київські енергетичні послуги" укласти договори та розподілити особові рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, що надаються в квартиру (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів та послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій) таким чином: він сплачує за послуги з утримання будинку 29,65 % від нарахованих витрат згідно з індивідуально займаною загальною площею квартири; за послуги з централізованого опалення - 27,39 % від нарахованих витрат згідно з індивідуально займаною опалювальною площею квартири; за послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, електропостачання - 25 % від нарахованих витрат за показниками квартирних лічильників холодної води, гарячої води, електроенергії; відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 сплачують за послуги з утримання будинку 70,35 % від нарахованих витрат згідно з індивідуально займаною загальною площею квартири; за послуги з централізованого опалення - 72,61 % від нарахованих витрат згідно індивідуально займаною опалювальною площею квартири; за послуги з централізованого постачання холодної та гарячої води, водовідведення, електропостачання - 75 % від нарахованих витрат за показниками квартирних лічильників холодної води, гарячої води, електроенергії.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він є власником 1/4 квартири АДРЕСА_1. Іншими співвласниками вказаної квартири є його колишня дружина ОСОБА_2, син ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_3, яким також належить по 1/4 частини вказаної квартири. Згідно з технічним паспортом на квартиру від 28 липня 2003 року спірна квартира складається з трьох ізольованих кімнат жилою площею 51,5 кв. м, в тому числі: перша кімната - 14,3 кв. м, друга кімната - 15 кв. м, третя кімната - 22,2 кв. м, кухня - 13,5 кв. м, вбиральня (поєднана) - 4,3 кв. м; 2,2 кв. м, коридор - 17,3 кв. м, веранда - 3,9 кв. м, лоджія - 3,1 кв. м, загальна площа - 95,8 кв. м. З весни 2015 року припинилися шлюбні відносини з ОСОБА_2, остання залишилася проживати в кімнаті площею 14,3 кв. м, він став проживати в кімнаті площею 15 кв. м з лоджією площею 3,1 кв. м, син ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_3 залишилися проживати разом в кімнаті площею 22,2 кв. м. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 жовтня 2018 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано.

Відповідачі заперечують проти того, щоб він користувався кімнатою площею 15 кв. м з лоджією площею 3,1 кв. м та відмовляються від участі в оплаті квартирної плати і комунальних послуг пропорційно своїй частці у власності на квартиру.

Сторони не можуть дійти згоди щодо порядку користування спірним майном.

У червні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про встановлення порядку користування жилим приміщенням, в якому просили визначити такий порядок володіння та користування квартирою АДРЕСА_1: виділити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у володіння та користування ізольовану кімнату площею 22,2 кв. м; виділити ОСОБА_1 у володіння та користування веранду площею 3,9 кв. м, виділити ОСОБА_3 у володіння та користування ізольовану кімнату площею 14,3 кв. м, виділити ОСОБА_4 у володіння та користування ізольовану кімнату площею 15 кв. м, виділити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у володіння та користування лоджію площею 3,1 кв. м. Приміщення загального користування залишити в спільному користуванні сторін.

Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_4 мотивовано тим, що запропонований ОСОБА_1 порядок користування жилим приміщенням порушує визначені частки власності сторін, а також порядок користування жилим приміщенням, який вже склався між сторонами по справі.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, в задоволенні первісного і зустрічного позовів відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість, рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. Однак розподіл не повинен порушувати прав інших співвласників. Відмовляючи в задоволенні первісного і зустрічного позовів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що запропоновані сторонами варіанти користування спірним жилим приміщенням призведуть до порушення прав інших співвласників квартири. Так, порядок, запропонований ОСОБА_1, унеможливлює доступ інших співвласників квартири до лоджії, що позбавить їх права користування нею. Порядок користування, запропонований ОСОБА_2 та ОСОБА_4, порушить права ОСОБА_1 як співвласника квартири. Крім того, суд не вправі виділяти у спільне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кімнату жилою площею 22,2 кв. м, оскільки вони не є членами спільної родини з 2015 року. Вимога первісного позову про розподіл особових рахунків сторін у спірній квартирі та стягнення житлово-комунальних послуг у відсотковому розмірі є похідною від вимоги про визначення порядку користування жилим приміщенням, тому вона також не підлягає задоволенню. Крім того, заявляючи вказану вимогу, ОСОБА_1 не вказав ОСББ "Люкс-Комфорт ", КП "Київтеплоенерго ", ТОВ "Київські енергетичні послуги" відповідачами у справі.

13 травня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Санченко Р. Г. подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Санченка Р. Г. мотивована тим, що апеляційний суд визнав факт наявності спору між співвласниками спірної квартири щодо порядку спільного проживання в ній, однак безпідставно відмовив у задоволенні первісного позову. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 та в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2020 року у справі № 552/7080/19. До матеріалів справи були долучені документи щодо оплати витрат на утримання квартири, а також пропозиції ОСОБА_1 щодо спільного утримання квартири. Внаслідок протиправних дій відповідачів утворився борг з оплати комунальних послуг, тому суди безпідставно відмовити в задоволенні вимог за первісним позовом про поділ особових рахунків.

Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 та абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункту 1 частини 1 та абзацу 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною 1 статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлю добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності.

Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини 3 статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.

При цьому, відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що визначення запропонованого ОСОБА_1 порядку користування спільною квартирою, при якому йому було б виділено кімнату площею 15 кв. м (що перевищує точний розмір його ідеальної частки) з лоджією площею 3,1 кв. м, а відповідачам за первісним позовом двох кімнат загальною житловою площею 36,5 кв. м призведе до порушення їх прав як співвласників вказаної квартири. Водночас відповідачі за первісним позовом будуть позбавлені права користування лоджією площею 3,1 кв. м, яка прилягає до приміщення кімнати площею 15 кв. м.

Наведені висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15, тому доводи заявника про неврахування цих висновків є неспроможними. Наявність в суду права визначати порядок користування спільним майном не виключає необхідності встановлення обставин справи. У разі встановлення судами, що задоволення позову про визначення порядку користування спільним майном призведе до порушення прав інших співвласників цього майна, суд може відмовити в задоволенні позову.

Подібних висновків про неможливість встановлення порядку користування квартирою у варіанті, запропонованому стороною у зв'язку з порушенням прав інших співвласників, дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 523/1103/18 та від 23 липня 2020 року у справі № 641/3624/16-ц.

Посилання заявника на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2020 року у справі № 552/7080/19 є неспроможним, оскільки у вказаній справі встановлені обставини, які не є подібними до обставин, встановлених судами попередніх інстанцій в цій справі. Крім того, вказаний процесуальний документ не є джерелом правозастосовчої практики згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України і не є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги первісного позову про поділ особових рахунків, апеляційний суд також застосував праві висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Встановивши, що ОСОБА_1 не вказав ОСББ "Люкс-Комфорт ", КП "Київтеплоенерго", ТОВ "Київські енергетичні послуги" відповідачами у справі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про поділ особових рахунків.

Із змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37,38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Санченка Романа Григоровича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Люкс-Комфорт ", Комунальне підприємство "Київтеплоенерго", Товариство з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги", Служба у справах дітей Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування жилим приміщенням, поділ особових рахунків та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про встановлення порядку користування жилим приміщенням.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко