Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.06.2020 року у справі №501/2316/19

Ухвала

05 червня 2020 року

м. Київ

справа № 501/2316/19

провадження № 61-8162ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ
КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом.

Свій позов АТ КБ "ПриватБанк" мотивувало тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву, згідно з якою отримав кредитні кошти у розмірі 2 тис. грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

АТ КБ "ПриватБанк" надав ОСОБА_1 у користування грошові кошти, про те ОСОБА_1 умов договору не дотримувався, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30 квітня 2019 року складає суму у розмірі 56
157 грн 01 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 1 313 грн 38 коп; заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 47 393 грн 30 коп; заборгованість за пенею та комісією у розмірі 4 300 грн; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн; штраф (процентна складова) у розмірі 2 650 грн 33 коп.

Враховуючи викладене АТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути на користь банку з ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 56 157 грн 01 коп.

Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 14 травня 2020 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за тілом кредиту в розмірі 1 313 грн 38 коп. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами; заборгованості за пенею та комісією, штрафу (фіксована частина), та штрафу (процентна складова), суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можливо вважати складовою кредитного договору, й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником.

Також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім тому цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Крім того, роздруківка із сайту банку не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення та дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що не було спростовано заявником при розгляді вказаної справи.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

У травні 2020 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить суд судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати у частині відмови в стягненні заборгованості з процентів за користування кредитними, коштами посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позов банку задовольнити, в іншій частині рішення судів залишити без змін,

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Так у відповідності до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був установлений у розмірі 2 102 грн.

Ціна позову у справі становить 56 157 грн 01 коп., яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102*100=210 200), тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а) та в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у справі не дають підстав для висновків про те, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки наведені мотиви самі по собі не можуть бути підставою, що підпадає під дію підпунктів а) та в) пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, інших мотивувань касаційна скарга не містить.

Вказана позиція судів узгоджується з висновком щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 03 липня 2019 року.

Наведене свідчить про те, що посилання банку на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, є необґрунтованими.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки АТ КБ "ПриватБанк" подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, статтями 175, 176 пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 19 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 квітня 2020 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара