Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.12.2019 року у справі №705/4684/18

Ухвала

09 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 705/4684/18

провадження № 61-21639ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання оформлення додаткової і окремої угод,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у листопаді 2018 року звернувся до суду із позовом, в якому просив зобов'язати ОСОБА_2 як правонаступника оформити додаткову угоду до договору від 27 травня 1994 року щодо спільних правовідносин квартирної частки, її пропорційної частини, зобов'язати відповідача як співвласника будинку оформити додаткову угоду (окрему) у межах загального будинкового правового поля колективної власності.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, врахував, що відповідно до договору дарування, що укладений 27 травня 1994 року та посвідчений державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори, зареєстрований у реєстрі за № 2-1577, ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_4, ОСОБА_1, прийняли в дар кожен в рівних частках належну ОСОБА_3 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться у АДРЕСА_1, який розташований на присадибній ділянці розміром 2 035 кв. м. Судом встановлено, що ОСОБА_2 не був стороною зазначеного правочину. Оскільки позивачем не доведено ті обставини, на які він посилається у позові, клопотання про витребування письмових доказів не заявлялися, позов задоволенню не підлягає.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції у своїх висновках відхилив доводи позивача про те, що суд першої інстанції у порушення вимог процесуального закону розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки суд першої інстанції правильно визначив справу як малозначну справу, яка за притаманними їй ознаками відповідає критеріям, визначеним положенням частини 3 статті 274 ЦПК України.

Також, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що не підлягають розгляду та оцінці позовні вимоги і підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 правонаступником з обов'язками за договором дарування від 27 травня 1994 року щодо частини будинку та в цілому, що належить іншим мешканцям, викладені у апеляційній скарзі, не розглядаються судом апеляційної інстанції відповідно до частини 6 статті 365 ЦПК України. Вимоги апеляційної скарги про стягнення судового збору у справі судом апеляційної інстанції не розглядались, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, а тому такі витрати компенсуються за рахунок держави.

Від ОСОБА_1 03 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій він просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд. Вважає, що оскаржувані рішення ухвалені із порушенням норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій статті Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За правилом пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Згідно з частиною 4 статті 274 ЦПК України ця справа за зазначеним спором не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом спору у справі є вирішення вимоги про зобов'язання відповідача як правонаступника оформити додаткову угоду до договору від 27 травня 1994 року щодо спільних правовідносин квартирної частки, її пропорційної частини, зобов'язання відповідача, як співвласника будинку оформити додаткову угоду (окрему) у межах загального будинкового правового поля колективної власності.

Зазначена справа не становить значної складності для вирішення судами та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає за можливе, користуючись власними повноваженнями, визнати цю справу малозначною.

У касаційній скарзі не обґрунтовується наявність умов застосування винятків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

При цьому, Верховний Суд дав оцінку та врахував: предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства в цілому, й не встановив наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, у тому числі касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, необхідно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справі: "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).

З урахуванням наведеного, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання оформлення додаткової і окремої угод відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Погрібний