Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.09.2020 року у справі №523/118/19

Ухвала

07 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 523/118/19

провадження № 61-12728ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С.

О.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворівського районного суду м.

Одеси від 10 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 липня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АІА Фінанс Груп" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АІА Фінанс Груп" (далі - ТОВ "АІА Фінанс Груп") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 45 044 грн.

Позов обґрунтовувало тим, що 09 вересня 2017 року між сторонами в електронному вигляді укладений договір № 1630404 про надання кредиту. Договір укладений на умовах пропозиції (оферти), що опублікована на веб сайті credit365.ua, підписана електронним цифровим підписом позивача 31 травня 2017 року та акцептована відповідачем 09 вересня 2017 року шляхом підписання електронним підписом відповідача (одноразовим ідентифікатором). Грошові кошти у розмірі 7 000 грн перераховані на рахунок відповідача 09 вересня 2017 року, про що свідчить платіжне доручення від 09 вересня 2017 року № 4508. Умови кредитування відповідача вказані в його Заяві і є наступним: строк кредиту - 8 днів, сума кредиту - 7 000 грн, сума відсотків - 776 грн, до сплати всього 7 776 грн. ОСОБА_1 зобов'язаний був повернути кредит та нараховані відсотки у строк до 17 вересня 2017 року, проте відповідач своїх зобов'язань за договором не виконував, внаслідок чого станом 28 грудня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 45
044 грн, з яких: 7 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 776 грн - борг за відсотками та 37 275 грн - борг за відсотками згідно з пунктом 2.11 Договору.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 10 червня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "АІА Фінанс Груп" заборгованість за кредитним договором у розмірі 45 044 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами укладений кредитний договір, який ніким не оспорений, відповідачем не виконаний, тому є підстави для стягнення заборгованості з відповідача, яким не доведено відсутність заборгованості, її розрахунок не спростований, клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи з метою з'ясування питання наявності або відсутності заборгованості за кредитним договором відповідач не заявляв.

Постановою Одеського апеляційного суду від 13 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м.

Одеси від 10 червня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову яких не перевищує двохсот п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у цій справі становить 45 044 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102
грн*100=210 200 грн).

Отже, відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України справа є малозначною.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі немає посилання на зазначені випадки, як і посилання на докази на їх підтвердження.

Підстави для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відсутні.

Доводи касаційної скарги в основному зводяться до непогодження з встановленими обставинами справи та переоцінки доказів.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частинами 6 , 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворівського районного суду м. Одеси від 10 червня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 липня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АІА Фінанс Груп" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний