Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.09.2019 року у справі №754/16026/18

Ухвала

05 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 754/16026/18

провадження № 61-16383ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.

Києва від 22 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дітей,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дітей.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з 29 липня 2001 року сторони перебували у шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня

2014 року розірвано. Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_2, на утримання яких з відповідача стягнуто аліменти за рішенням суду в розмірі по 2 000,00 грн на кожну дитину щомісячно до досягнення повноліття від дня пред'явлення позову.

Вказувала, що відповідач життям дітей не цікавиться, не виявляє бажання спілкуватися з дітьми, брати участь у їх вихованні. У дітей змінилися потреби і для забезпечення їх фізичного, культурного, духовного розвитку необхідні значні кошти. Крім того, з часу прийняття рішення про стягнення аліментів, вартість і рівень життя зросли, що потребує додаткових витрат на утримання дітей.

Відповідач не приймає участь у додаткових витратах на утримання дітей. Це, зокрема, виявляється у відсутності постійного і своєчасного матеріального (грошового) утримання дітей. Зазначала, що нею були понесені додаткові витрати на утримання дітей, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дітей, їх хворобами тощо). Сума витрат, понесених нею складає 214 483,82 грн. На підставі вищевказаного просила стягнути з відповідача на свою користь 107 241,91
грн додаткових витрат, що половину з суми, яка нею витрачена.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 15 400 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду

м. Києва від 22 травня 2019 року без змін.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року в частині стягнення не в повному обсязі додаткових витрат на дітей та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Для цілей ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (пункт 1 частини 6 , частина 9 статті 19 ЦПК України).

Зі змісту положень пункту 3 частини 3 статті 175, пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Ціна позову у цій справі становить 107 241,91 грн, отже станом на 1 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100).

Зазначена справа є малозначною у силу вимог закону за ціною позову.

При цьому касаційна скарга не містить мотивів про те, що оскаржувані судові рішення підпадають принаймні під один із випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Верховним Судом також враховано, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі Azyukovska v. Ukraine (Азюковська проти України) від 09 жовтня 2018 року.

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня

2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дітей - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Сердюк