Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.04.2020 року у справі №310/5414/14

Ухвала

31 березня 2020 року

м. Київ

справа № 310/5414/14

провадження № 61-4937 ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Гончар М. С., Подліянової Г. С., Кочеткової Г. С., від 05 лютого 2020 року про закриття апеляційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2015 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за якою сторони домовилися поділити придбане за час шлюбу майно, в тому числі і житловий будинок АДРЕСА_1, який перейшов із спільної сумісної власності подружжя у особисту приватну власність ОСОБА_3.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, у червні 2019 року ОСОБА_1, як особа, що не брала участі у справі, на підставі статті 352 ЦПК України, подав апеляційну скаргу, обґрунтовуючи порушення своїх прав тим, що його батько ОСОБА_3 перешкоджає йому користуватись будинком АДРЕСА_1.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2015 року про визнання мирової угоди.

У грудні 2019 року ОСОБА_3 через свого представника подав до апеляційного суду серед іншого клопотання про закриття апеляційного провадження у цій справі, на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України, оскільки вищезазначеною ухвалою про визнання мирової угоди сторін судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1, як особи, яка не брала участі у цій справі та подала апеляційну скаргу, не вирішувалось.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року закрито апеляційне провадженняза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2015 року про визнання мирової угоди.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, суд застосував пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України, яка не підлягає застосуванню, натомість мав керуватися положеннями частини 1 статті 352 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року та прийняти нову, якою задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасувати ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2015 року, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, суд не застосував положення статті 175 ЦПК України (в редакції, чинній на день постановлення ухвали від 03 вересня 2015 року) при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1, яка повинна бути застосована судом, оскільки ухвалою від 03 вересня 2015 року суд першої інстанції затвердив мирову угоду, не перевіривши чи порушуються права інших осіб.

Крім того, у касаційній скарзі, поданій 13 березня 2020 року, ОСОБА_2 просить поновити строк на касаційне оскарження судового рішення посилаючись на те, що повний текст оскаржуваної ухвали представник отримав 12 лютого2020 року, що підтверджується відповідними доказами.

Клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню, оскільки обставини, на які посилається заявник, свідчать про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження.

Вивчивши касаційні скарги та додані до них матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним.

Згідно з пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1,2 розділу VЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Встановивши, що житловий будинок АДРЕСА_1 був спільним майном подружжя ОСОБА_1, у якому було зареєстровано місце проживання їх повнолітнього сина ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що ухвалою суду від 03 вересня 2015 року про затвердження мирової угоди про поділ майна подружжя не вирішувались права та обов'язки ОСОБА_1. Останній був власником іншого жилого будинку АДРЕСА_1, однак не був власником будинку АДРЕСА_1 у цьому ж населеному пункті, тому внаслідок припинення спільної власності його батьків на цей будинок та виникнення у батька права особистої приватної власності, права і обов'язки ОСОБА_1 щодо користування цим будинком не вирішувались.

ОСОБА_1 стверджуючи, що розглянувши справу та визнавши мирову угоду про поділ належного сторонам будинку, суд вирішив питання про його право користування належним його батькам будинком, не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вказаних обставин.

Посилання ОСОБА_2 на те, що при затвердженні укладеною нею та ОСОБА_3 мирової угоди, суд першої інстанції порушив права їх сина ОСОБА_1, а суд апеляційної інстанції цієї помилки не усунув, спростовуються вищевикладеним.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 вересня 2015 року не вирішувалось та не могло вирішуватись питання про права та обов'язки заявника, який подав апеляційну скаргу, але не брав участі у справі, дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України. Правильність застосування цієї норми права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів.

Доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують, на правильність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Таким чином, зі змісту касаційних скарг, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарги є необґрунтованими, правильне застосовування апеляційним судом пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо його застосування чи тлумачення, розгляд зазначених скарг не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у них доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Керуючисьстаттею 390, частинами 4 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року задовольнити.

Поновити ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження судового рішення.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 05 лютого 2020 року про закриття апеляційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара