Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.09.2019 року у справі №703/2284/19

Ухвала

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 703/2284/19

провадження № 61-4931ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 лютого 2020 року у складі судді Прилуцького В. О. та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Фетісова Т. Л., Сіренко Ю. В., Гончар Н. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 червня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 лютого 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Не погодившись із зазначеною ухвалою ОСОБА_2 оскаржила її в апеляційному порядку.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, на підставі пункту 1 частини 1 статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 лютого 2020 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та повернути справу до суду першої інстанції для повернення позовної заяви.

У відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 лютого 2020 року необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пункту 2 частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Статтею 353 ЦПК України визначено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, до якого не входить ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

За змістом наведених правових норм оскарження в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду не передбачено.

Інше тлумачення вказаних правових норм не узгоджується із завданнями та основними засадами цивільного судочинства, наведеними у статті 2 ЦПК України, щодо розумності строку розгляду справи судом та сутнісним змістом касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки ухвала Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 лютого 2020 року не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 в частині оскарження цієї ухвали слід відмовити.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Черкаського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до частини 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених частини 1 та 2 статті 352 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному провадженню.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження апеляційний суд обґрунтовано керувався тим, що чинним ЦПК України не передбачено оскарження ухвали суду першої інстанції про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду, правильно зазначивши, що заперечення на таку ухвалу можуть бути викладені в апеляційній скарзі на рішення суду.

Посилання в касаційній скарзі на те, що відмовляючи ОСОБА_2 у відкритті апеляційного провадження на ухвалу суду першої інстанції про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду, апеляційний суд перешкоджає у реалізації її конституційного права на звернення до суду за захистом порушених прав є такими, що зводяться до особистого тлумачення норм права, з огляду на наступне.

Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини 1 та 2 статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частин 1 , 2 статті 55, пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України є складовою права кожної особи на звернення до суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі "De Geouffre de la Pradelle v. France" від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі "Bellet v. France" від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97 проти України" від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.

За таких обставин, ухвала Черкаського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року є законною та обґрунтованою, постановлена з додержанням норм процесуального права, правильне застосування норм права є очевидним, а підстави для її скасування відсутні.

Керуючись пунктом 1 частини 2 статті 394, частинами 4 , 6 , 10 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 10 лютого 2020 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик