Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.04.2020 року у справі №520/8119/19

Ухвала

Іменем України

06 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 520/8119/19

провадження № 61-5711ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Одеська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1, державний реєстратор Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортов Ігор Олександрович,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії судді: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т.

В.,

ВСТАНОВИВ:

16 квітня 2019 року Одеська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1, державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова І. О. про скасування рішення державного реєстратора, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2019 року провадження у справі закрито. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2019 року, у зазначеній цивільній справі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 12 липня 2019 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

23 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, не врахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі-Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law16~ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law17~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law18~.

Враховуючи те, що касаційна скарга подана 23 березня 2020 року, тому вона підлягає розгляду відповідно до положень ЦПК України в редакції ~law19~.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Правовідносини у сфері державної реєстрації виникають виключно між суб'єктом звернення за вчиненням реєстраційних дій як власником або володільцем майна та державним реєстратором як суб'єктом, уповноваженим на здійснення реєстраційних дій. При цьому правовідносини, які виникають між цими суб'єктами, носять публічний характер, оскільки мають на меті підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно.

Разом з тим, якщо внаслідок посвідчення набуття, переходу або припинення речового права особою шляхом вчинення певних реєстраційних дій на майно порушуються права та/або інтереси інших осіб публічного або приватного права, то правовідносини втрачають публічний характер.

Оскільки метою оскарження реєстраційних дій особою, яка вважає, що вчиненими стосовно власника або володільця майна реєстраційними діями порушено її права та/або інтереси, є припинення такого набутого речового права, то спір набуває приватноправового характеру.

Апеляційним судом встановлено, що метою звернення Одеської міської ради до суду із позов є захист порушених інтересів територіальної громади м. Одеси у сфері земельних відносин, оскільки, на думку позивача, реєстрація за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, розташованого на земельній ділянці, яка у встановленому порядку останньому у власність не передавалася, свідчить про порушення інтересів Одеської міської ради як власника такої земельної ділянки.

Таким чином, спір у цій справі має приватноправовий характер, як такий, що фактично спрямований на припинення речового права ОСОБА_1 на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала питання предметної юрисдикції у подібних правовідносинах (зокрема, постанови від 04 грудня 2018 року у справі № 915/1377/17, від 29 січня 2019 року у справі № 813/1321/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 29 травня 2019 року у справі № 815/4063/15).

У вказаних судових рішеннях Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування дій та рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та залежно від суб'єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

Також позивач посилався на те, що на земельній ділянці комунальної власності ОСОБА_1 здійснив самочинне будівництво.

Відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва є однією із вимог позивача.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та направляючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційній суд правильно визначився із характером спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір має приватноправовий характер та має вирішуватися за правила цивільного судочинства, оскільки позивачем фактично оскаржується правомірність набуття відповідачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно та рішення про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов'язаного із захистом цивільного права у спорі щодо нерухомого майна, не заперечуючи законності дій державного реєстратора.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі № 804/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 та № 803/1125/17, у яких зроблено висновок про те, що розгляд вимог особи, яке не є заявником щодо реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішення чи записів у відповідному державному реєстрі щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, належить до юрисдикції адміністративних судів, є необґрунтованими, оскільки предметом розгляду у вказаних справах є дотримання державним реєстратором (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а тому такі спори не мають ознак приватноправових.

Безпідставними є також посилання заявника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 522/5487/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 369/13415/17, від 11 квітня 2018 року, у яких зроблено висновок про те, що справи за позовами суб'єктів владних повноважень про знесення об'єкта самочинного будівництва належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини у вказаних справах виникли з приводу реалізацією суб'єктом владних повноважень своїх повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов'язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб'єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин. Разом з цим, у цій справі Одеська міська рада не є виконавчим органом місцевого самоврядування, який наділений повноваженнями у сфері архітектурно-будівельного контролю, а звернулася до суду як власник земельної ділянки. За таких обставин, правові висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду, в указаних постановах не застосовуються щодо спору у цій справі.

Отже, оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, постановленим із додержанням норм процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1, державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційна служба Одеської області" Махортова Ігоря Олександровича про скасування рішення державного реєстратора, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик