Ухвала

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 333/6020/16-ц

провадження № 61-6322св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя - доповідач), Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_4, у якому просила стягнути пеню за прострочення сплати аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що сторони з 14 квітня 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2012 року розірвано.

У сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2012 року з ОСОБА_4 стягнуто на її користь аліменти на двох неповнолітніх дітей у розмірі 3
200 грн щомісячно, починаючи з 03 вересня 2012 року до їх повноліття.

Оскільки відповідач не сплачує аліменти, станом на 10 жовтня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 129 032,25 грн, просила стягнути неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за весь час прострочення у сумі 1 172
672,00 грн та судові витрати по справі.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2017 року у складі судді Ярошенка А. Г. позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в сумі 350 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем зі сплати аліментів у зв'язку з його неплатоспроможністю й погодився з розрахунком, наданим позивачем. Враховуючи майновий стан відповідача та доцільність стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів, суд застосував частину 2 статті 196 СК України та дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру неустойки.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 48 704 грн пені за прострочення сплати аліментів на утримання дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів, при цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались. При цьому суд послався на відповідні правові позиції, викладені Верховним Судом України.

У січні 2018 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що пеня нараховується на всю суму несплати аліментів (заборгованості) за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тим місяцем, протягом якого не проводилось стягнення.

Пеня нараховується до дня ухвалення судом рішення. При цьому є посилання на відповідні правові позиції, викладені Верховним Судом України, які по-іншому визначають порядок обчислення неустойки зі сплати аліментів, ніж ті, про які зазначив апеляційний суд.

У березні 2018 року від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін, зазначаючи, що суд ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.

Суди встановили, що сторони з 14 квітня 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2012 року розірвано. У сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на двох неповнолітніх дітей у розмірі 3 200 грн щомісячно, починаючи з 03 вересня 2012 року до їх повноліття.

Виконавчий лист пред'явлено до примусового виконання відділу державної виконавчої служби Комунарського районного управління юстиції Запорізької області.

Згідно розрахунку державного виконавця заборгованість за аліментами станом на жовтень 2016 року становить 129 032,25 грн.

Відповідно до статті 196 СК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

Судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень для обчислення розміру пені (неустойки) на підставі статті 196 СК України, було застосовано різні правові висновки, що містяться в постановах Верховного Суду України, які є взаємовиключними.

Зокрема, Верховний Суд України у постановах від 11 вересня 2013 року у справі № 6-81 цс 13, від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-149 цс 14, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2022 цс 15, від 16 грудня 2015 року № 6-2696 цс 15 дійшов висновку, що пеня обчислюється виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення. Тобто обчислення неустойки зі сплати аліментів здійснено за кожен день прострочення (а не помісячно).

Натомість, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 1554 цс 16, відповідно до якої неустойка (пеня) за один місяць рахується як заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. При цьому, загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

У цій постанові Верховний Суд України послався на аналогічну правову позицію, викладену в постанові від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589 цс 15. А в цій постанові, у свою чергу, Верховний Суд України послався на аналогічний правовий висновок, викладений у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-94 цс 15.

Такий же правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах: від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477 цс 15 і від 16 березня 2016 року у справі № 6-300 цс 16.

Отже, Верховний Суд України у 2013-2016 роках одночасно висловлював різні способи обчислення пені (нестойки) відповідно до статті 196 СК України, що призводить до неврахування інтересів платника, або одержувача аліментів.

Тобто Верховний Суд України зазначив про різний порядок обчислення неустойки зі сплати аліментів: 1 варіант - це обчислення за кожен день прострочення і 2 варіант - обчислення помісячно (за кожен місяць окремо).

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU проти Румунії, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS проти Румунії, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. проти Об'єднаного Королівства, № 20166/92, § 36, від 22 листопада 1995 року).

23 січня 2018 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду надіслав для розгляду ВеликоїПалати Верховного Суду аналогічну цивільну справу для відступлення від правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постановах: від 01 липня 2015 року у справі № 6-94 цс 15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-300 цс 16 та від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554 цс 16, де розмір неустойки зі сплати обчислювався помісячно і вважав за необхідне, що розмір неустойки має обчислюватись за кожень день прострочення.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14-37 цс 18) 25 квітня 2018 року прийняла постанову, у якій зазначила лише про відступлення від правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-94 цс 15.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже, загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за наведеною формулою.

Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини 1 статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму".

Тобто зроблено правовий висновок, яким підтверджено правовий висновок Верховного Суду України щодо обчислення неустойки зі сплати аліментів за кожен день прострочення, а не помісячно.

Разом з тим, наведена у постанові ВеликоїПалати Верховного Суду формула, за якою обчислюється пеня за несплату або прострочення сплати аліментів, передбачає врахування кожного місяця окремо, а не за кожен день просточення сплати аліментів. Це відповідає правовій позиції Верховного Суду України, від якої Велика Палата Верховного Суду відійшла.

У пунктах 42-46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 вказано такі мотиви для зміни правової позиції: "У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom"), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (див. Окремі думки суддів Великої Палати Верховного суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16).

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм.

У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні".

Справу слід передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду України. А саме у постановах Верховного Суду України: від 02 листопада 2016 року у справі № 1554 цс 16; від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589 цс 15; від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477 цс 15; від 16 березня 2016 року у справі № 6-300 цс 16.

З урахуванням статей 402,404, підпункту 7 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільну справу № 333/6020/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П.

Курило