Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2020 року у справі №2-1066/2004

Ухвала

Іменем України

23 липня2020 року

м. Київ

справа № 2-1066/2004

провадження № 61-10178ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В.

М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Личаківської районної адміністрації м. Львова, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Пелех О. З. про визнання недійсним розпоряджень районної адміністрації, договору купівлі-продажу житлового будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Четверта Львівська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування частини будинку, визнання угоди дійсною і визнання права власності на приміщення будинку,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 01 липня 2004 року в позові ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Поновлено йому строк позовної давності.

Визнано недійсним договір дарування 4/5 частин будинку АДРЕСА_1 від 02 червня 1993 року, посвідченого в Четвертій Львівській державній нотаріальній конторі, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Визнано дійсним договір дарування від 02 червня 1993 року приміщень 1-2 (коридор) площею 5,0 кв. м, 1-3 (кухня) площею 6,8 кв. м, 1-5 (кмната) площею 17,4 кв. м, 1-6 -кімната площею 15,4 кв. м, 1- (коридор) - площею 8,5 кв. м, 1-4 (сходова клітка) площею 1,8 кв. м, підвальні службові житлові приміщення площею 19,2 кв. м, 11,8 кв. м, що становлять 4/5 частин будинку АДРЕСА_1, який фактично був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Приміщення, які становила 1/5 частину житлового будинку АДРЕСА_1, а саме: 1-1 (кімната) площею 18,4 кв. м, сарай "Б ", сарай "В ", сарай "Г" вважати власністю ОСОБА_3.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 вересня 2004 року та ухвалою Верховного Суду України від 13 вересня 2005 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 липня 2004 року залишено без змін.

10 червня 2005 року ОСОБА_2 подав суду заяву про перегляд рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 липня 2004 року за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2006 року у задоволенні заяви відмовлено.

В грудні 2007 року ОСОБА_2 повторно подав заяву про перегляд рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 липня 2004 року за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 25 серпня 2009 року дану справу за заявою ОСОБА_2 передано на розгляд Залізничного районного суду м.

Львова.

18 серпня 2008 року помер відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 12 листопада 2009 року до участі у справі замість спадкодавця ОСОБА_3, як правонаступників, залучено ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 15 грудня 2009 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 15 грудня 2009 року залишено без змін.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 липня 2004 року оскаржила ОСОБА_1, яка не брала участі у справі, однак вважає, що суд вирішив оскаржуваним рішенням питання про її права, оскільки їй належить ј частка в будинку по АДРЕСА_1, подавши 24 квітня 2020 року апеляційну скаргу.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у клопотанні ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 липня 2004 року відмовлено.

Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 липня 2004 року.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 була обізнаною про наявність в суді заяви про перегляд рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 липня 2004 року з 24 листопада 2009 року (дата отримання копії ухвали про залучення до участі у справі як правонаступника від 12 листопада 2009 року), не скористалася своїм правом на оскарження рішення, та подала апеляційну скаргу лише по спливу більше десяти років.

11 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 травня 2020 року в указаній справі. Дана касаційна скарга подана з пропуском строку на касаційне оскарження.

У касаційній скарзі, заявник посилається на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки копію оскаржуваної ухвали отримано заявником 12 червня 2020 року, на підтвердження чого надано копію поштового конверту Львівського апеляційного суду від 05 червня 2020 року.

Згідно із частинами 1 , 2 статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частини 1 статті 127 ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи те, що заявник отримала копію оскаржуваної ухвали 12 червня 2020 року, а скаргу подала 11 липня 2020 року, тобто протягом тридцяти днів з дня вручення судового рішення, суд дійшов висновку, що строк на касаційне оскарження підлягає поновленню відповідно до частини 2 статті 390 ЦПК України.

Разом з касаційною скаргою, заявник подала до Верховного Суду клопотання про звільнення від сплати судового збору, з посиланням на те, що вона не має можливості сплатити судовий збір, оскільки у неї не залишиться коштів на проживання, на підтвердження чого надано довідку від 16 червня 2020 року № 1202 про отримання пенсії з червня 2019 року по червень 2020 року та відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків Головного управління Державної податкової служби у Львівській області від 18 червня 2020 року № 394.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; предметом позову є захист житлових прав.

Частиною 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Наведені заявником доводи щодо звільнення від сплати судового збору та надані докази дають достатніх підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що висновки апеляційного суду суперечать висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 635/821/15-ц, в якій зазначено, що станом на момент ухвалення рішення суду першої інстанції у даній справі закон не передбачав обов'язок апеляційного суду відмовляти у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження у випадку подання скарги після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, а пов'язував можливість відкриття апеляційного провадження з оцінкою судом поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження (частина 2 статті 297 ЦПК України 2004 року). Отже, на час ухвалення судового рішення 01 липня 2004 року ОСОБА_1 не було залучено до участі у справі, тому остання не могла брати участь у справі, а відповідно оскаржувати судове рішення від 01 липня 2004 року.

Крім того, будь-яких об'єктивних, належних, допустимих, достатніх доказів того, що ОСОБА_1 було залучено до участі у справі на стадії перегляду рішення суду першої інстанції від 01 липня 2004 року за нововиявленими обставинами, як правонаступника відповідача ОСОБА_3, про належне повідомлення ОСОБА_1 судом про розгляд справи, в матеріалах справи немає, а достовірність зазначених обставин у постанові суду апеляційної інстанції, судом перевірена не була, що відповідно до статті 79 ЦПК України не дає можливості встановити дійсні обставини справи.

Разом із тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до частини 6 статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Оскільки апеляційна скарга подана 24 квітня 2020 року, тому апеляційний суд керувався нормами ЦПК України у редакції, що діє з 15 грудня 2017 року з наступними змінами.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина 3 стаття 3 ЦПК України).

Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно із частинами 3 та 4 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 ЦПК України і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 354 ЦПК України.

Відповідно пункту 4 частини 1 статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Суд апеляційної інстанції врахував вимоги наведених норм закону, перевірив доводи заявника, на які вона посилалась як на підставу пропуску строку на апеляційне оскарження та правильно зазначав, що ОСОБА_1 була залучена до участі у справі як правонаступник свого батька ОСОБА_3 ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 12 листопада 2009 року. Копію зазначеної ухвали ОСОБА_1 отримала особисто 24 листопада 2009 року.

ОСОБА_1 була залучена до участі у справі у передбаченому процесуальним законом порядку та повідомлена про розгляд справи належним чином, зазначений у пункті 1 частини 2 статті 358 ЦПК України. Випадок (подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки) на неї не поширюється, докази пропуску строку апеляційного оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили відсутні, а тому апеляційний суд правильно відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту рішення (більше 10 років).

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Доводи касаційної скарги не спростовують викладених в оскаржуваному судовому рішенні висновків з огляду на таке.

Питання про поновлення строку для вчинення процесуальної дії вирішується судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження наявності передбачених законом обставин, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Обов'язок доказування і подання доказів визначено статтею 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Водночас за змістом частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, що з 24 листопада 2009 року (дата отримання копії ухвали про залучення до участі у справі як правонаступника від 12 листопада 2009 року) ОСОБА_1, була обізнаною про наявність в суді заяви про перегляд рішення Личаківського районного суду м.

Львова від 01 липня 2004 року за нововиявленими обставинами, проте не скористалася своїм правом на оскарження рішення, та подала апеляційну скаргу лише після спливу більше десяти років.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.

Таким чином, оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, постановленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись частинами 4 , 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 21 травня 2020 року.

Заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Личаківської районної адміністрації м. Львова, ОСОБА_4, приватного нотаріуса Пелех О. З. про визнання недійсним розпоряджень районної адміністрації, договору купівлі-продажу житлового будинку та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - Четверта Львівська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування частини будинку, визнання угоди дійсною і визнання права власності на приміщення будинку відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко