Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.05.2021 року у справі №562/571/14

Ухвала

Іменем України

30 квітня 2021 року

місто Київ

справа № 562/571/14

провадження № 61-6318ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В.,

учасники справи:

стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія",

боржники: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

суб'єкт оскарження - головний державний виконавець Здолбунівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Владімірова Анна Олександрівна,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2020 року у складі судді Кушніра О. Г. та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 23 березня 2021 року у складі судді Гордійчук С. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк") у березні 2014 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором кредиту у розмірі 122 796,89 грн.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2014 року, позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за договором кредиту у розмірі 122 796,89 грн. Здійснено розподіл судових витрат.

Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Рівненської області від 27 квітня 2018 року та постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія" (далі - ТОВ "Українська факторингова компанія") задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 14 липня 2014 року у справі № 562/571/14-ц на ТОВ "Українська факторингова компанія" відповідно до договору факторингу від 17 листопада 2016 року № 49.

ОСОБА_2 у вересні 2020 року звернувся до суду зі скаргою про зняття арешту з банківського рахунку (картки), накладеного постановою головного державного виконавця Здолбунівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Владімірової А. О. від 22 вересня 2020 року.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2020 року залишено без руху з підстав необхідності сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2020 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Повертаючи ОСОБА_2 апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції застосував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18), відповідно до яких за подання апеляційних та касаційних скарг на ухвали, винесені за результатами розгляду скарг щодо оскарження рішень, дій (бездіяльності) органів державної виконавчої служби, сплачується судовий збір.

Оскільки заявником не усунуто недоліки апеляційної скарги, судовий збір не сплачено, апеляційна скарга підлягає поверненню.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 14 квітня 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 23 березня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для подальшого розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно повернув апеляційну скаргу, оскільки Закон України "Про судовий збір" не передбачає підстав для сплати судового збору за подання апеляційної скарги за наслідками розгляду скарги на дії державного виконавця.

На обґрунтування своїх доводів заявник посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 565/256/15-ц та від 14 лютого 2018 року у справі № 589/6044/2013.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд дослідив касаційну скаргу з доданими документами, під час вирішення процесуального питання про відкриття касаційного провадження зробив такі висновки.

3.1. У частині вимог скарги щодо оскарження ухвали суду першої інстанції

У відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2020 року необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:

1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у частини 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку;

3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Враховуючи викладене, зазначена ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги на дії державного виконавця не підлягає касаційному оскарженню, оскільки вона не була предметом апеляційного перегляду по суті, на предмет законності та обґрунтованості не перевірялась, а тому згідно з пунктом 2 частини 1 статті 389 ЦПК України та пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За таких обставин необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки ухвала Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2020 року не підлягає касаційному оскарженню.

3.2. У частині вимог скарги щодо оскарження ухвали суду апеляційної інстанції

Пунктом 3 частини 1 статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту оскаржуваного судового рішення Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності.

Такий висновок Суд зробив з огляду на таке.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина 1 статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 3 статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Згідно з правилами процесуального закону подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції має відбуватися з дотриманням певних умов.

Відповідно до частини 2 статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених частини 2 статті 352 ЦПК України. Оскарження ухвал суду, які не передбачені частини 2 статті 352 ЦПК України, окремо від рішення суду не допускається.

Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця (пункт 27 частини 1 статті 353 ЦПК України).

За правилом пункту 3 частини 4 статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених пункту 3 частини 4 статті 356 ЦПК України, застосовуються положення пункту 3 частини 4 статті 356 ЦПК України (частина 2 статті 357 ЦПК України).

Згідно із частиною 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у частиною 1 статті 185 ЦПК України, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху

Суд апеляційної інстанції, залишаючи 02 лютого 2021 року без руху апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2020 року, керувався підпунктом 9 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", у зв'язку з чим визначив обов'язок заявника здійснити сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 454,00
грн.

Відповідно до частини 3 статті 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені частини 3 статті 185 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

ОСОБА_2, усуваючи недоліки апеляційної скарги, зазначив, що Закон України "Про судовий збір" не передбачено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції за наслідками розгляду скарги на дії державного виконавця.

Рівненський апеляційний суд, вивчивши апеляційну скаргу та додані до неї матеріали відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, врахувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду, констатував, що оскільки недоліки апеляційної скарги не усунуто, судовий збір у визначеному судом розмірі ОСОБА_2 не сплачено, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції підлягає поверненню.

Висновки суду апеляційної інстанції щодо підстав повернення апеляційної скарги, а саме, щодо обов'язку ОСОБА_2 здійснити сплату судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції за наслідками розгляду скарги на дії державного виконавця, Верховний Суд визнає підставним з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.

Судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови, судові накази (частина 1 статті 358 ЦПК України).

Перелік заяв і скарг, за подання яких не справляється судовий збір, наведений у частині 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір", і в цьому переліку відсутні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби. Водночас, у частині 2 статті 3 Закону України "Про судовий збір" не встановлено ставки судового збору за подання скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби.

Однак, підпунктом 9 пункту 9 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено ставку судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг на всі ухвали суду без винятку: для юридичних осіб або

фізичної особи-підприємця - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, для фізичної особи - 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Оскільки згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року становить 2 270,00 грн, то судовий збір з подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову у задоволенні скарги щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби мав бути сплачений ОСОБА_2 у розмірі 454,00

грн.

За таких обставин, встановивши відсутність у матеріалах справи доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність апеляційної скарги ОСОБА_2 вимогам статті 356 ЦПК України та підставно повернув апеляційну скаргу заявнику.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 915/955/15 (провадження № 12-66гс18) відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 565/256/15-ц щодо відсутності підстав для сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС. Велика Палата Верховного Суду визначила, що статтею 4 Закону України "Про судовий збір" визначено ставку судового збору за подання апеляційних і касаційних скарг на всі без винятку ухвали суду, які підлягають оскарженню, незалежно від того, чи передбачено Законом України "Про судовий збір" справляння судового збору за подання заяв, за результатами розгляду яких винесено відповідні ухвали.

У справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, відповідно до якого при поданні апеляційної чи касаційної скарги особою, відмінною від позивача, який є стягувачем у виконавчому провадженні, стягується судовий збір.

Отже, системний аналіз наведеної норми закону з врахуванням наведеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку щодо наявності обов'язку заявника здійснити оплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду першої інстанції, постановленої за наслідками розгляду скарги на дії, бездіяльність та рішення державного/приватного виконавця.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 не подав докази на підтвердження сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2020 року, дійшов обґрунтованого висновку, що недоліки апеляційної скарги не усунуто, тому наявні, передбачені частиною 3 статті 185 ЦПК України підстави для повернення апеляційної скарги особі, яка її подала.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини

(далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" від 21 жовтня 2010 року).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" № 3236/03).

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sаndеrs S.А. v. Spain" ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі "Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції", рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі "Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії").

З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 23 березня 2021 року є необґрунтованою.

Згідно з частиною 4 статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Отже, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження щодо оскарження ухвали Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2020 року відповідно до пункту 1 частини другої

статті 394 ЦПК України, щодо оскарження ухвали Рівненського апеляційного суду від 23 березня 2021 року на підставі частини четвертої

статті 394 ЦПК України.

Керуючись пунктом 3 частини 1 , частиною 2 статті 389, пункту 1 частини 2 та частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 23 березня 2021 року за скаргою ОСОБА_2 на дії та рішення головного державного виконавця Здолбунівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Владімірової Анни Олександрівни у справі № 562/571/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська факторингова компанія",до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко