Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.02.2021 року у справі №348/2567/19

Ухвала

29 січня 2021 року

м. Київ

справа № 348/2567/19

провадження № 61-24ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С.

О.,

розглянув касаційні скарги Державної казначейської служби України на рішення Надвірянського районного суду Івано-Франківської області від 21 липня 2020 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року та на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення компенсації у розмірі трьох відсотків річних, суми інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення компенсації у розмірі трьох відсотків річних, суми інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовувала тим, що вироком Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2012 року у справі № 1-14/11 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 визнано винними у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 212, частиною 3 статті 365, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України), на підставі статті 70 КК України призначено їм покарання у виді позбавлення волі. Цим же вироком суду частково задоволено її цивільний позов як потерпілої. Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області (далі - УМВС України в Івано-Франківській області) на її користь 2 922,97 грн на відшкодування майнової шкоди, 200 000 грн - моральної шкоди, та 1 300 грн - витрат, понесених за надання юридичної допомоги. Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2013 року вирок стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 змінено, в іншій частині щодо Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2012 року залишено без змін. Вирок суду вступив в законну силу 22 квітня 2013 року.

Городенківським районним судом Івано-Франківської області 03 червня 2013 року видано виконавчий лист у справі № 1-14/11 про стягнення з УМВС України в Івано-Франківській області на її користь 2 922,97 грн на відшкодування майнової шкоди, 200 000 грн? моральної шкоди та 1 300 грн витрат, понесених на юридичну допомогу.

Вказаний виконавчий лист 08 серпня 2013 року стягувач подала до виконання Головному управлінню Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області.

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ було відкрито касаційне провадження у цій справі, а тому на підставі підпункту 2 пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 "Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або боржників" здійснення безспірного списання коштів згідно зазначеного виконавчого листа зупинено до вирішення справи в суді касаційної інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 лютого 2014 року вирок Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 10 травня 2012 року у справі № 1-14/11 та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2013 року залишено без змін.

Всупереч частини 4 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконавчий лист відповідачем виконано поза межами тримісячного строку, а саме 20 березня 2017 року, тобто через 1 229 днів, що стверджується копією виписки з її банківського рахунку. У липні 2017 року вона звернулася до відповідача з вимогою про виплату їй трьох процентів річних та суми інфляційних втрат за невиконання грошового зобов'язання. Проте своїм рішенням від 17 серпня 2017 року № 116 відповідач частково визнав борг з грошового зобов'язанню, а саме тільки компенсацію у розмірі трьох відсотків річних, що становить 20 629,32 грн. При цьому, суми інфляційних втрат за весь час прострочення, що становить 225 624,47 грн, відповідач взагалі не визнає.

Оскільки відповідачем прострочено виконання зобов'язання за рішенням суду на 1 229 днів, тому вона має право на відшкодування з Державної казначейської служби України компенсації у розмірі трьох відсотків річних, суми інфляційних витрат за весь період прострочення виконання рішення суду. Станом на день звернення з позовом відповідачем таких сум не виплачено. Просила стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державної казначейської служби України з відповідного казначейського рахунку на її користь компенсацію за прострочення перерахування коштів за рішенням суду в розмірі 20 629,32 грн, 225
624,47 грн - інфляційних втрат та 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 21 липня 2020 року позов задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 компенсацію за прострочення перерахунку коштів за рішенням суду у розмірі 20 629,32 грн, 225 624,47 грн - інфляційні втрати та 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Додатковим рішенням Надвірнянського районного суду від 28 серпня 2020 року стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що компенсація за прострочення виконання вироку Городенківського районного суду Івано-Франківської області у розмірі трьох відсотків річних нарахована відповідачем добровільно та у порядку статті 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України на рішення Надвірнянського районного суду від 21 липня 2020 року та додаткове рішення цього ж суду задоволено частково, рішення Надвірнянського районного суду від 21 липня 2020 року в частині задоволення позову змінено. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 10 000 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Додаткове рішення Надвірянського районного суду від 28 серпня 2020 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишено без розгляду.

Апеляційний суд частково погодився з висновками суду першої інстанції. Проте вважав що розмір відшкодування моральної шкоди має бути зменшений з 50 000 грн до 10 000 грн. Заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл між сторонами витрат подано поза межами строків, визначених частиною 8 статті 141 ЦПК України.

Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 2 594,70

грн у рахунок відшкодування витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної казначейської служби України, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому за законом не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у цій справі становить 296 253,79 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн*250=567 500 грн).

Отже, зазначена справа відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі немає посилання на зазначені випадки.

Підстави для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відсутні.

Доводи касаційної скарги в основному зводяться до непогодження зі встановленими обставинами справи та переоцінки доказів.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки Державна казначейська служба України подала касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись частинами 6 , 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Державної казначейської служби України на рішення Надвірянського районного суду Івано-Франківської області від 21 липня 2020 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року та на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення компенсації у розмірі трьох відсотків річних, суми інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний