Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.07.2018 року у справі №177/556/17

Ухвала

17 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 177/556/17

провадження № 61-37441 ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Білоконь О. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської областівід 03 травня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2007 року у розмірі 73 968,16 грн.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2007 року № 014/03-03/105 у розмірі 73 968,16 грн та судові витрати.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської областівід 03 травня 2018 року рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2007 року у вигляді відсотків за користування кредитними коштами за період з 29 лютого 2014 року по 10 грудня 2015 рокуу розмірі 56047,00 грн. В задоволенні рештипозовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У травні2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати в частині часткового задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, враховуючи наступне.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у цій справі становить 73 968,16 грн, яка станом на 1 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762*100=176 200).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Укасаційній скарзі заявник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має значний суспільний інтерес, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій по різному визначають характер існуючих між сторонами правовідносин, які створюють негативні наслідки для позичальників за кредитними договорами.

Разом з тим, під час розгляду цієї справи заявником надавалися копії судових рішень в інших пов'язаних з цією справах № 177/1342/14-ц та № 904/4167/14 про наявність преюдиційних фактів щодо деліктного характеру правовідносин між сторонами у цій справі та відсутності у заявника заборгованості за кредитним договором та заборгованості іпотекодавця за похідним від кредитного договором іпотеки. Крім того, зазначає, що справа має для заявника виняткове значення, оскільки залишення в силі оскаржуваного рішення позбавить заявника можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої пов'язаної справи № 904/6722/17 у господарському суді.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник у касаційній скарзі не вказує на неоднозначність існуючої судової практики.

Разом з тим, ОСОБА_1, не додав до касаційної скарги доказів, які б підтверджували, що справа становить значний суспільний інтерес або має для заявника виняткове значення. Сама по собі вказівка на це, не свідчить про те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення.

Також заявник посилається на те, що він позбавлений можливості спростувати встановлені оскаржуваним судовим рішенням обставини при розгляді справи № 904/6722/17, яка розглядається в порядку господарського судочинства. Однак ця теза спростовується змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 квітня 2018 року, прийнятої у справі № 904/6722/17, якою підтверджено правильність висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав зупинення провадження у справі № 904/6722/17 до вирішення справи № 177/556/17, що перебуває на розгляді у Криворізькому районному суді Дніпропетровської області.

Отже, доводи фактично підтверджують незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваним судовим рішенням та не свідчать про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Одночасно роз'яснюємо вимоги пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" згідно з яким, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської областівід 03 травня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслатизаявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Білоконь