Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.04.2019 року у справі №591/4559/17

Ухвала

29 березня 2019 року

м. Київ

справа № 591/4559/17

провадження № 61-4991ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Зарічного районного суду міста Суми від 29 січня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення коштів за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

(далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за кредитним договором від 10 липня 2013 року

у розмірі 44 050,81 грн.

Заочним рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 29 січня

2018 року (у складі судді Бурди Б. В. ) позов ПАТ "Дельта Банк" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 44 050,81 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Зарічного районного суду міста Суми від 11 грудня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Зарічного районного суду міста Суми від 29 січня 2018 року відмовлено.

Постановою Сумського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року (у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Кононенко О. Ю., Хвостик С. Г. ) заочне рішення Зарічного районного суду міста Суми від 29 січня 2018 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач належним чином не виконала свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим підлягає стягненню визначений розмір заборгованості за кредитним договором. Разом з тим, доводи ОСОБА_1 про те, що наслідки невиконання нею умов кредитного договору виникли через її необізнаність про банківські реквізити кредитодавця у зв'язку з припиненням діяльності відділень банку у міста Суми не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки інформація про відділення АТ "Дельта Банк", реквізити для сплати заборгованості є загальнодоступною, відповідач не була позбавлена можливості ознайомитися з нею на офіційному сайті банку та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Крім того, відповідно до частини 1 статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання.

04 березня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Зарічного районного суду міста Суми

від 29 січня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду

від 05 лютого 2019 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України передбачено, що для цілей Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом позову у цій даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто ціна позову становить 44 050,81 грн, яка станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн).

Як вбачається з резолютивної частини постанови Сумського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19, пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей. Відповідно до положень ЦПК України апеляційний суд наділений повноваженнями суду першої інстанції при ухваленні рішення. Ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на апеляційне провадження, тому апеляційний суд мав право визнати вказану справу малозначною.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином

("Зубак проти Хорватії" від 05 квітня 2018 року).

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України, тому підстав для відкриття провадження у вказаній справі на підставі частини 3 статті 389 ЦПК України не вбачається.

Слід звернути увагу, що відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При цьому, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" від 23 жовтня 1996 року; "Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії" від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Зарічного районного суду міста Суми від 29 січня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду

від 05 лютого 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення коштів за кредитним договором відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя І. М. Фаловська