Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.01.2020 року у справі №223/852/18
Ухвала КЦС ВП від 01.01.2020 року у справі №223/852/18

Ухвала

26 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 223/852/18

провадження № 61-22943ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Штелик С. П. вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 25 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Шахта імені М. С. Сургая" про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ДП "Шахта імені М. С.

Сургая" про стягнення заробітної плати.

Позов мотивовано тим, що він з 30 липня 1999 року по теперішній час працює електрослюсарем підземним у ДП "Шахта ім. М. С. Сургая". У травні 2017 року позивач працював два дня на свята, а саме 02 травня та 09 травня у дві зміни, тобто фактично відпрацював 19 робочих змін по шість годин: 15 звичайних робочих змін та 4 зміни на свята. За роботу у святкові дні позивачу було нараховано доплату в одинарному розмірі лише за дві святкові робочі зміни - позивач отримав нарахування за 17 робочих змін в одинарному розмірі та доплату у розмірі двох одинарних змін, у зв'язку з чим не отримав частину заробітної плати у розмірі 1
219 грн 68 коп.

Крім того, позивач з 26 листопада 2015 року набув повноважень депутата Вугледарської міської ради сьомого скликання. 23 червня 2018 року як депутат Вугледарської міської ради він брав участь у пленарному засіданні 31 чергової сесії Вугледарської міської ради, але з відомостей про оплату праці за червень 2018 року з'ясував, що нарахування за виконання депутатських повноважень 23 червня відсутні, а у липні 2018 року позивачу за 23 червня 2018 року було нараховано середній заробіток лише за чотири години, а не за шість годин, яка за робочу зміну. Аналогічно позивачу був нарахований середній заробіток не в повному обсязі за час виконання депутатських повноважень 17 серпня 2018 року, 25 вересня 2018 року та 19 жовтня 2018 року. До цього часу позивачу відповідачем нараховувався середній заробіток виходячи із розміру середньоденної заробітної плати, тобто за всю робочу зміну (6 годин). 04 липня 2018 року, 06 липня 2018 року, 17 липня 2018 року та 20 липня 2018 року позивач, перебуваючи у щорічній відпустці, виконуючи свої депутатські повноваження, був присутній на засіданнях постійної комісії та пленарних засіданнях Вугледарської міської ради, у зв'язку з чим за його заявою відпустка була подовжена на чотири дні, однак не здійснено нарахування заробітної плати за чотири вищезазначені дні виконання депутатських повноважень. Вказував, що раніше за час виконання депутатських повноважень під час відпустки, підприємство йому продовжувало відпустку та нараховувало середньоденний заробіток за ці дні, у зв'язку з чим він звернувся із заявою про перерахунок оплати заробітної плати за 23 червня 2018 року та нарахування оплати за 04 липня 2018 року, 06 липня 2018 року, 17 липня 2018 року та 20 липня 2018 року виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

З урахуванням уточнень ОСОБА_1 просив зобов'язати відповідача здійснити перерахунок нарахованих коштів за час виконання депутатських повноважень 23 червня 2018 року, 17 серпня 2018 року, 25 вересня 2018 року, 19 жовтня 2018 року, 23 листопада 2018 року, 18 січня 2019 року та 15 лютого 2019 року із розрахунку середньоденної заробітної плати за всю робочу зміну; зобов'язати відповідача нарахувати позивачеві кошти у сумі 1 910 грн 92 коп. за час виконання депутатських повноважень 23 червня 2018 року, 17 серпня 2018 року, 25 вересня 2018 року, 19 жовтня 2018 року, 23 листопада 2018 року, 18 січня 2019 року та 15 лютого 2019 року; зобов'язати відповідача нарахувати кошти у сумі 1
872 грн 56 коп. за час виконання депутатських повноважень 04 липня 2018 року, 06 липня 2018 року, 17 липня 2018 року та 20 липня 2018 року під час перебування у щорічній відпустці; зобов'язати відповідача нарахувати позивачу кошти у сумі 1
219 грн 68 коп. за фактично відпрацьовані зміни у святкові дні; зобов'язати відповідача нарахувати позивачу доплати в сумі 800 грн 13 коп. ; стягнути з відповідача на користь позивача кошти в сумі 5 803 грн 29 коп. та виплатити одночасно з виплатою заробітної плати; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок заробітної плати з травня 2017 року по травень 2018 року з урахуванням недонарахованих коштів та урахуванням всіх необхідних податків та соціальних внесків згідно чинного законодавства; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок заробітної плати з липня 2018 року по лютий 2019 року з урахуванням недорахованих коштів за час виконання депутатських повноважень та урахуванням всіх необхідних податків та соціальних внесків згідно чинного законодавства.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 заявив клопотання про залишення без розгляду позову в частині зобов'язання Державного підприємства "Шахта імені М. С. Сургая" нарахувати йому кошти у сумі 1 219 грн 68 коп. за фактично відпрацьовані зміни у святкові дні, оскільки зазначені вимоги були виконані відповідачем в позасудовому порядку.

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 14 червня 2019 року, з урахуванням ухвали цього суду від 10 липня 2019 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання Державного підприємства "Шахта імені М.

С. Сургая" нарахувати позивачу кошти в сумі 1 219 грн 68 коп. за фактично відпрацьовані зміни у святкові дні залишені без розгляду.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства "Шахта імені М. С. Сургая" про стягнення заробітної плати відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного суду від 14 листопада 2019 року рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 14 червня 2019 року залишено без змін.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100 = 192 100).

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей. Відповідно до положень ЦПК України апеляційний суд наділений повноваженнями суду першої інстанції при ухваленні рішення. Ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на апеляційне провадження, тому апеляційний суд мав право визнати вказану справу малозначною.

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 25 червня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Шахта імені М. С. Сургая" про стягнення заробітної плати відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя С. П. Штелик