Історія справи

Ухвала ККС ВП від 14.09.2020 року у справі №263/1264/17

Ухвала Іменем України

28 жовтня 2020 року м. Київ

справа № 263/1264/17

провадження № 51-4237ск20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Шевченко Т. В.,

суддів Голубицького С. С., Крет Г. Р.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 04 березня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року,

встановив:

Вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 04 березня

2020 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця АДРЕСА_1)

засуджено за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК)

до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винними і засуджено за те, що він, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 22-ї год., під час несення військової служби на території фабрики в смт Донське Волноваського району Донецької області, отримав від начальника зв'язку цієї частини прохання надати фізичну допомогу військовослужбовцям цієї ж частини, у яких виник конфлікт з невідомими цивільними особами. ОСОБА_1, взявши особисту вогнепальну зброю - автоматичний пістолет, з трьома військовослужбовцями, направився до парку, який розташований між

вул. Кошевого та Геологічною в смт Донське Волноваського району Донецької області, де відбувся конфлікт. З метою реалізації виниклого умислу направленого на умисне, протиправне позбавлення життя іншої особи, привівши зброю в бойову готовність здійснив постріл в натовп конфліктуючих сторін, влучивши кулею у груди військовослужбовцю ОСОБА_2, у зв'язку з чим заподіяв останньому тілесні ушкодження, від яких він помер на місці.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 висловив вимоги про скасування судових рішень і закриття кримінального провадження, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що судові рішення постановлено без урахування всіх обставин справи, а висновки судів про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину ґрунтуються на суперечливих та недопустимих доказах, а саме: протоколі огляду трупа, огляд місця події, висновку судово-медичної експертизи. Зазначає, що ухвалу районного суду про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_1, постановлено незаконним складом суду, обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Крім того, засуджений оспорює правильність встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення. Засуджений вказує і про не відкриття речових доказів при наданні матеріалів кримінального провадження для ознайомлення, всупереч

ст. 290 КПК. Також стверджує, що до протоколу огляду та вилучення зброї, протоколу огляду трупа, протоколу огляду місця події, не долучено технічних носів інформації. Крім того, засуджений зазначає, що при проведенні протоколу огляду місця події поняті не були присутні. Зазначає, що зброю та боєприпаси вилучено з порушенням.

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та додані до неї копії судових рішень, Верховний Суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як убачається з касаційної скарзі засуджений ОСОБА_1 вимагає скасувати вказані судові рішення, однак посилається на невідповідність вироку суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, підтверджуються сукупністю доказів, які суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив та яким дав належну оцінку.

Зокрема, такий висновок підтверджується показаннями свідків

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, даними, що містяться у протоколах огляду місця події, під час якої була вилучена зброя та гільзи, протоколі огляду трупа, висновках балістичної та судово-медичної експертизи про характер та локалізацію тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_2 та причину його смерті, даних, що містяться у протоколах слідчих дій.

Як убачається з копії вироку, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК, оскільки спосіб вчинення правопорушення та причини припинення дій засудженого, свідчать про те, що він усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння та наслідки у вигляді смерті іншої людини та свідомо припустив її настання.

Порушення, допущені, на думку засудженого, при вирішенні питання про продовженняОСОБА_1 строку тримання під вартою та складанні обвинувального акту не є такими, що істотно вплинули на законність оскаржених судових рішень та не є підставою для їх скасування.

Також, як на істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, засуджений у касаційній скарзі вказує на те, що всупереч ст. 290 КПК не відкрито речових доказів при наданні матеріалів кримінального провадження. Однак такі доводи засудженого не є прийнятними.

Як убачається зі змісту оскарженої ухвали, вказані доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи про не відкриття стороні захисту речових доказів при наданні матеріалів кримінального провадження для ознайомлення ні чим не підтвердженні, оскільки таких заяв під час ознайомлення захисник не робив.

У касаційній скарзі засуджений стверджує, що до протоколу огляду та вилучення зброї, протоколу огляду трупа, протоколу огляду місця події, не долучено технічних носів інформації, однак не зазначає яким чином це перешкодило чи могло перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Доводи засудженого про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події з підстави відсутності при огляді понятих перевірялися судами нижчих інстанцій та на них надано переконливі відповіді. Зокрема, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ч. 7 ст. 223 КПК передбачено випадки обов'язкової участі понятих, при проведенні слідчих дій, проведення огляду місця події до них не відноситься.

Апеляційний суд ретельно перевірив доводи сторони захисту щодо можливих порушень закону при вилученні зброї та кулі, якою було спричинено поранення потерпілого.

При цьому суд дійшов обґрунтованому висновку про відсутність таких істотних порушень кримінального процесуального закону, під час проведення цих слідчих дій, які б ставили під сумнів висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність оспорюваних вироку та ухвали з підстав зазначених у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 не навів і таких даних зі змісту судових рішень не вбачається.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду

м. Маріуполя від 04 березня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Т. В. Шевченко С. С. Голубицький Г. Р. Крет