Історія справи

Ухвала ККС ВП від 17.03.2021 року у справі №433/700/18

Ухвала

Іменем України

12 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 433/700/18

провадження № 51-1349 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Чистика А. О.,

суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,

розглянувши касаційну скаргу прокурора Дерябіна Сергія Миколайовича на вирок Сватівського районного суду Луганської області від 06 серпня 2020 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року стосовно ОСОБА_1,

встановив:

За вироком Сватівського районного суду Луганської області від 06 серпня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364-1, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та виправдано у зв'язку з недоведеністю в його діях складу кримінальних правопорушень.

Луганським апеляційним судом ухвалою від 21 грудня 2020 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Сватівського районного суду Луганської області від 06 серпня 2020 року - без змін.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга прокурора Дерябіна С. М., в якій він порушує питання про скасування зазначених судових рішень та направлення кримінального провадження на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, прокурор вказує на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є невмотивованими та не відповідають вимогам ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Також посилається на те, що судами порушено принципи змагальності та безпосередності дослідження доказів.

Вважає, що висновок судово-економічної експертизи № 18-03/18 від 18 квітня 2018 року є неналежним доказом. Вказує на те, що, в порушення ст. 290 КПК України, на час закінчення досудового розслідування, стороною захисту не були відкриті письмові докази іншій стороні. Зазначає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Оцінюючи доводи касаційної скарги прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону колегія суддів виходить з наступного.

Так, з копії вироку вбачається, що суд першої інстанції оцінив усі докази в їх сукупності відповідно до ст. 94 КПК України, встановив, що основні докази, на яких ґрунтується обвинувачення, є неналежними та недопустимими, оскільки отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Суд, згідно вимог закону, навів у вироку відповідні висновки щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення вироку.

Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам, які є аналогічними доводам касаційної скарги, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

В постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції, зазначив, що виправдувальний вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370 КПК України та висновки суду в частині недоведеності вини обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364-1 та ч. 1 ст. 366 КК України є правильними, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що підтверджується безпосередньо дослідженими доказами судом першої інстанції.

Згідно із ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими ч. 1 ст. 22 КПК України.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Таким чином, норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов'язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама по собі незгода прокурора із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.

При цьому, як вбачається з рішень судів першої та апеляційної інстанції, стороною захисту були надані суду оригінали документів чи належним чином завірені їх копії, які безпосередньо були ним досліджені, зокрема, відповіді в. о. директора ПП "Петров і К" ОСОБА_2 на адвокатський запит адвоката № 18/03-1 від 18 березня 2018 року та № 19/03-1 від 19 березня 2018 року, яким була надана відповідна правова оцінка.

Разом з тим, доводи прокурора про те, що суд необґрунтовано відмовив йому в допиті свідка ОСОБА_2 також не є слушними, оскільки, у касаційній скарзі прокурор не зазначає, які саме відомості суду міг повідомити вказаний свідок та яким чином вони могли вплинути на прийняте судом рішення.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанції не було допущено порушень вимог КПК України у цій частині, оскільки вони діяли у відповідності до загальних засад кримінального провадження, таких як змагальність сторін та безпосередність дослідження доказів.

Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 290 КПК України, сторона захисту за запитом прокурора зобов'язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді. Сторона захисту має право не надавати прокурору доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Тобто виникнення обов'язку сторони захисту щодо відкриття матеріалів кримінального провадження прямо пов'язане із наявністю відповідного запиту від прокурора.

Проте, у судових рішеннях та касаційній скарзі прокурора відсутні будь які відомості та посилання щодо звернення сторони обвинувачення з таким запитом.

Разом з тим, як убачається з рішень судів першої та апеляційної інстанції, стороною захисту в судовому засіданні були надані та, у відповідності до ст. 290 КПК України, відкриті стороні обвинувачення, докази, які суд, за клопотанням захисника, долучив до матеріалів кримінального провадження, повно і всебічно дослідив їх.

Також судом апеляційної інстанції було надано оцінку доводам прокурора про те, що висновок судово-економічної експертизи № 18-03/18 від 18 квітня 2018 року є неналежним доказом.

Так, апеляційним судом, зокрема було зазначено, що вказана експертиза була проведена за клопотанням захисника, який самостійно звернувся до експертної установи за її проведенням. При цьому судом також було зазначено, що ця експертиза проведена експертом ОСОБА_3, котрий має відповідну кваліфікацію та досвід, що зазначено у висновку експерта, якого було попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384 та 385 КК України, у зв'язку з чим апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що експертиза № 18-03/18 від 18 квітня 2018 року є належним та допустимим доказом.

Решта доводів касаційної скарги прокурора висновків судів першої і апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок врахував, що докази під час розгляду в суді першої інстанції були належним чином досліджені та їм надана належна оцінка, яка ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального процесуального закону.

Таким чином, на переконання колегії суддів касаційного суду, під час апеляційного розгляду, суд перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та надав на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

В той же час, касаційна скарга прокурора Дерябіна С. М. не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 412 КПК України, а відтак й необхідності скасування судових рішень на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України.

Оскільки з касаційної скарги прокурора, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора Дерябіна Сергія Миколайовича на вирок Сватівського районного суду Луганської області від 06 серпня 2020 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року стосовно ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

А. О. Чистик В. М. Бородій М. В. Мазур