Історія справи

Ухвала КГС ВП від 05.11.2020 року у справі №911/827/19

УХВАЛА

15 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/827/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явилися,

відповідача 1 - не з'явилися,

відповідача 2 - Коблікова І. Ю. (адвоката),

прокуратури - Гребеник І. А.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 (колегія суддів: Чорногуз М. Г. - головуючий, Агрикова О. В., Мальченко А. О.) і рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2019 (суддя Ярема В. А.), у справі

за позовом заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Київській області, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1,

про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Заступник прокурора Чернігівської області (далі - прокурор) звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" (далі - ТОВ "Нива Фарм"), у якій просив:

- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру від 29.05.2018 № 10-4782/15-18-сг, яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,9256 га, кадастровий номер 3225583600:03:009:0026, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Лозовоярівської сільської ради, Яготинського району, Київської області (далі - спірний наказ);

- витребувати з незаконного володіння ТОВ "Нива Фарм" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельну ділянку площею 1,9256 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0026 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Лозовоярівської сільської ради, Яготинського району, Київської області (далі - земельна ділянка).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ Держгеокадастру порушило вимоги чинного законодавства під час надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, оскільки станом на момент отримання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом отримання земельної ділянки державної власності. За твердженням прокурора, незаконне вибуття вказаної земельної ділянки із власності держави поза її волею в особі відповідного органу, який виконує функції держави у відповідних правовідносинах (Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру), є підставою для її витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "Нива Фарм" в порядку, визначеному статтею 388 Цивільного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 10.09.2019 позовні вимоги прокурора задоволено. Визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру від
29.05.2018 №10-4782/15-18-сг, яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку. Витребувано з незаконного володіння ТОВ "Нива Фарм" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельну ділянку. Розподілено судові витрати.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що станом на момент прийняття ГУ Держгеокадастру спірного наказу громадянин ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації. Отже, спірний наказ, яким вдруге передано безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 земельну ділянку державної власності, суперечить частині 4 статті 116 Земельного кодексу України та порушує інтереси держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі. Зазначаючи, що земельну ділянку ГУ Держгеокадастру надало у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства, суд дійшов висновку, що подальше відчуження земельної ділянки на користь ТОВ "Нива Фарм" відбулося з порушенням вимог законодавства. Оскільки земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, суд дійшов висновку, що відповідно до статей 387, 388 Цивільного кодексу України, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2019 скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру від
29.05.2018 №10-4782/15-18-сг, яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, у зв'язку із чим викладено резолютивну частину рішення у наступній редакції:

" 1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Витребувати з незаконного володіння ТОВ "Нива фарм" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельну ділянку площею 1,9256 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0026 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Лозовоярівської сільської ради, Яготинського району, Київської області.

3. Закрити провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру від 29.05.2018 №10-4782/15-18-сг, яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,9256 га кадастровий номер 3225583600:03:009:0026 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Лозовоярівської сільської ради, Яготинського району, Київської області.

4. Стягнути з ГУ Держгеокадастру у Київській області на користь прокуратури Чернігівської області 960,50 грн судового збору.

5. Стягнути з ТОВ "Нива фарм" на користь прокуратури Чернігівської області 960,50 грн судового збору.

6. Клопотання ТОВ "Нива фарм" про покладення судових витрат на позивача залишити без задоволення."

Розподілено судові витрати за подання апеляційної скарги.

2.4. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції у частині визнання недійсним спірного наказу ГУ Держгеокадастру. Посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18), суд зазначив, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю в частині вимог про визнання незаконним та скасування спірного наказу ГУ Держгеокадастру, оскільки позовна вимога про визнання недійсним спірного наказу стосується прав і обов'язків фізичної особи, а тому спір має розглядатися за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Посилаючись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №911/2034/16, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, і подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її ТОВ "Нива Фарм" відбулося з порушенням вимог статей 328, 330 Цивільного кодексу України.

Тому земельна ділянка підлягає витребуванню у ТОВ "Нива Фарм" на користь держави в особі позивача як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від
10.09.2019 та постановою Північного апеляційного господарського суду від
08.09.2020, ТОВ "Нива Фарм" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення скасувати в частині витребування з незаконного володіння ТОВ "Нива Фарм" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельної ділянки площею 1,9256 га, кадастровий номер 3225583600:03:009:0026 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Лозовоярівської сільської ради, Яготинського району, Київської області, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

3.2. Обґрунтовуючи вимоги, скаржник зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. ТОВ "Нива Фарм" вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 910/8965/18, від 15.05.2019 у справі № 469/1346/18, від 19.06.2019 у справі № 756/13683/16-ц, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-1203цс15, від 15.03.2017 у справі № 3-1515гс16, від
25.01.2017 у справі № 3-1533гс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16, від
05.10.2016 у справі № 3-604гс16 (щодо застосування положень статті 388 Цивільного кодексу України), у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 26.09.2019 у справі № 2-4352/11 (щодо застосування положень статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), від 11.09.2019 у справі № 819/570/18, від 23.05.2018 у справі № 825/602/17, від
06.03.2019 у справі № 1640/2594/18 (щодо застосування положень статті 118 Земельного кодексу України, які підлягають застосуванню, за твердженням скаржника), від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 23.06.2020 у справі №
1.380.2019.000591, від 05.03.2018 у справі № 918/185/15, від 10.06.2020 у справі № 912/1701/18 (щодо застосування частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

ТОВ "Нива Фарм" зазначає, що суди допустили неправильне тлумачення пунктів 198,199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 (далі - Порядок № 1051), та не застосували положення статті 19 Конституції України. Скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наведених пунктів Порядку № 1051.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу прокурор зазначає, що викладені у касаційній скарзі доводи ТОВ "Нива Фарм" є необґрунтованими, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а постанову Північного апеляційного господарського суду від
08.09.2020 у справі - залишити без змін.

4. Обставини справи встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 19.03.2018 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Лозовоярівської сільської (селищної) ради Яготинського району Київської області, у якому зазначив, що він не використав раніше своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вищезазначеним цільовим призначенням. (т.1, а. с. 47).

4.2. Наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 27.03.2018 №10-2588/15-18-сг "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою" надано громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області, орієнтований розмір ділянки 2,000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (т.1, а. с. 54).

4.3. ОСОБА_1 22.05.2018 звернувся до ГУ Держгеокадастру з клопотанням про затвердження документації із землеустрою та передачу йому безоплатно у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:009:0026, площею 1,9256 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Лозовоярівської сільської ради, Яготинського району, Київської області (т.1, а. с. 55).

4.4. Наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 № 10-4782/15-18-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність":

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- припинено право користування земельною ділянкою, що посвідчується договором оренди землі від 20.07.2013, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 12.09.2013 за № 2474020;

- передано громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,9256 га, кадастровий номер undefined, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Лозовоярівської сільської ради, Яготинського району, Київської області (т.1, а. с. 56).

4.5. ОСОБА_1 04.07.2018 на підставі договору купівлі-продажу відчужив земельну ділянку ТОВ "Нива Фарм" Продаж земельної ділянки здійснено за 75 531 грн. (пункт
2.1 Договору купівлі-продажу).

4.6. Як установив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1 отримав на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області № 25-147/14-18-сг від 04.01.2018 у власність земельну ділянку, кадастровий номер 7421481600:04:000:0800, площею 2,0000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Ваганицької сільської ради Городнянського району Чернігівської області для ведення особистого селянського господарства (т.1, а. с. 37,44,45,46).

4.7. Спір виник у зв'язку із тим, що станом на момент видачі ГУ Держгеокадастру спірного наказу громадянин ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Нива фарм", відкрите з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підлягає закриттю.

5.2. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від
11.03.2020 у справі № 910/8965/18, від 15.05.2019 у справі № 469/1346/18, від
19.06.2019 у справі № 756/13683/16-ц, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-1203цс15, від 15.03.2017 у справі № 3-1515гс16, від 25.01.2017 у справі № 3-1533гс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16, від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16 (щодо застосування положень статті 388 Цивільного кодексу України), у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 26.09.2019 у справі № 2-4352/11 (щодо застосування положень статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), від 11.09.2019 у справі № 819/570/18, від 23.05.2018 у справі № 825/602/17, від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18 (щодо застосування положень статті 118 Земельного кодексу України, які підлягають застосуванню, за твердженням скаржника), від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 23.06.2020 у справі № 1.380.2019.000591, від 05.03.2018 у справі № 918/185/15, від 10.06.2020 у справі № 912/1701/18 (щодо застосування частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).Також, на думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пунктів 198,199 Порядку № 1051.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кеодексу України

5.3. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.4. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

5.5. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на наступне.

5.6. Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру, на підставі якого передано у власність громадянину земельну ділянку державної власності для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, та витребування з незаконного володіння набувача земельної ділянки на користь держави. Підставами позову зазначено порушення ГУ Держгеокадастру норм чинного законодавства при прийнятті спірного наказу та вибутті земельної ділянки поза волею власника.

Суд апеляційної інстанції, у справі, яка розглядається, встановив, що спірну земельну ділянку державної власності (власником якої є Український народ) ГУ Держгеокадастру надало у власність ОСОБА_1 всупереч вимог чинного законодавства і подальше набуття ТОВ "Нива Фарм" права власності на земельну ділянку відбулося з порушенням вимог статей 328, 330 Цивільного кодексу України. Тому відповідно до положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, земельна ділянка підлягає витребуванню у ТОВ "Нива Фарм" на користь держави, оскільки вибула з володіння власника поза її волею.

5.7. Щодо доводів скаржника про неправильне застосування норм матеріального права, а саме статті 388 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

У справі № 910/8965/18, на яку посилається скаржник, предметом позовних вимог було визнання недійсним правочинів з набуття права власності на нерухоме майно, скасування реєстраційних записів про державну реєстрацію права власності та витребування із чужого незаконного володіння нерухомого майна. Підставою для скасування Верховним Судом судових рішень у цій справі № 910/8965/18 стало зокрема, невірне застосування пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України. Верховний Суд, у пунктах 7.6-7.9 послався на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/18,07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від
15.05.2019 у справі № 469/1346/18, від 29.03.2017 у справі № 6-3104цс16, від
31.10.2012 у справі № 6-53цс12, від 19.06.2019 у справі № 756/13683/16-ц, від
15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц, Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-1203цс15, від 15.03.2017 у справі № 3-1515гс16, від 25.01.2017 у справі № 3-1533гс16, від 23.11.2016 у справі № 3-1058гс16, від 05.10.2016 у справі № 3-604гс16 та дійшов висновку, що витребування майна від добросовісного набувача залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. Проте суди у справі № 910/8965/18 не встановили, яким саме шляхом вибуло спірне майно з володіння власника або особи, яке майно передано у володіння, і що таке вибуття сталося саме не з волі зазначених осіб, а тому у даному випадку необхідна оцінка з відповідними наслідками саме першого у ланцюгу правочину.

У справі № 469/1346/18, на яку посилається скаржник, предметом спору є визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсними договору купівлі-продажу й державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та ухвалу місцевого суду в частині відмови у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування розпорядження районної державної адміністрації, а справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому Верховний Суд у постанові від 15.05.2019 у справі № 469/1346/18 зазначив, що вимога про визнання недійсним розпорядження районної державної адміністрації має розглядатися судом у межах однієї справи, оскільки "повернення майна у володіння держави через віндикаційний позов, суть якого полягає у витребуванні власником свого майна із чужого володіння, може бути досягнуто виключно за обов'язкової наявності такої передумови, як визнання судом незаконним первісного розпорядження, яким було передано земельну ділянку в оренду ТОВ "Метроном" та фактично вилучено її з державної власності".

Таким чином, спірні правовідносини та фактичний склад установлених обставин у справі № 910/8965/18, у справі № 469/1346/18 та у справі № 911/827/19, яка розглядається, не є подібними, а тому висновки не можуть розглядатися як такі, що підтверджують різне застосування судами норм матеріального права за подібних обставин. Так, на відміну від наведених скаржником справ, де Верховний Суд зазначив про порушення судами норм процесуального права, що призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, у справі, що розглядається, суд установив, що земельну ділянку ГУ Держгеокадастру надало у власність громадянину ОСОБА_1 з порушенням законодавства (за наявності вже використаного ОСОБА_1 права на набуття безоплатно земельною ділянкою для особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення), тобто суд установив фактичні обставини незаконності первинного вибуття земельної ділянки.

5.8. Щодо аргументів скаржника про невірне застосування судом апеляційної інстанції статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від
02.07.2019 у справі № 48/340, від 26.09.2019 у справі № 2-4352/11.

У справі № 48/340, на яку посилається скаржник, про визнання права власності, визнання недійсним договору та повернення майна, Верховний Суд постановою від
02.07.2019 скасував судові рішення, ухвалив нове рішення. При цьому Верховний Суд дійшов наступного висновку: "Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ у рішенні від 24 червня 2003 року (заява № 44277/98) "Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії" встановив, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Отже, правовий висновок ЄСПЛ полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки."

У справі № 2-4352/11, на яку посилається скаржник, про визнання розпорядження недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна, Верховний Суд скасував судові рішення та ухвалив нове. При цьому Верховний Суд у постанові від
26.09.2019 у зазначеній справі, посилаючись на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що "будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу.

Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року)."

Верховний Суд у постанові від 26.09.2019 у № 2-4352/11 зазначив, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов'язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у особи, як добросовісного набувача, на користь Одеської міської ради, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Водночас колегія суддів зазначає, що у справах № 48/340 та № 2-4352/11, на які посилається скаржник, правовідносини не є подібними зі справою, яка розглядається, оскільки ці справи відрізняються від справи, що розглядається, предметом позову, установленими обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням, що свідчить про неподібність правовідносин.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження.

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16). Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) та у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).

5.9. Щодо доводів скаржника про неправильне застосування судом статті 118 Земельного кодексу України без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 819/570/18, від 23.05.2018 у справі № 825/602/17, від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18.

У справі № 819/570/18 предметом позову було визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання органу місцевого самоврядування вчинити дії щодо надання дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у власність. У справі № 825/602/17 предметом позову були вимоги про зобов'язання вчинити певні дії - надати дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. У справі № 1640/2594/18 предметом позову були вимоги про зобов'язання затвердити проект землеустрою земельної ділянки. Наведені справи розглядалися в порядку адміністративного судочинства.

Що свідчить про публічно-правовий характер таких спорів. Натомість предметом спору у цій справі є визнання недійсним наказу про надання у власність земельної ділянки та витребування земельної ділянки, спір є приватноправовим, що свідчить про неподібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник.

Отже, висновок щодо незастосування статті 118 Земельного кодексу України у справі, що переглядається у касаційному порядку, ґрунтується на доводах, які не є обґрунтованими, оскільки правовідносини у цій справі через неподібність предметів, підстав позову та правового регулювання спірних правовідносин не є подібними зі справами справах № 819/570/18, № 825/602/17,1640/2594/18, на які скаржник посилався як на підставу для скасування судових рішень.

5.10. Щодо аргументів скаржника про порушення норм процесуального права, зокрема частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції керувався правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 та від 22.01.2020 у справі № 911/1050/19 без урахування висновків Верховного Суду щодо визначення судових рішень у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від
19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від
16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від
23.06.2020 у справі № 1.380.2019.000591, від 05.03.2018 у справі № 918/185/15, від 10.06.2020 у справі № 912/1701/18.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таке врахування судової практики Верховного Суду судами першої та другої інстанцій забезпечує її сталість та єдність.

У постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г (п.8.2), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (п. 5.5), від 05.03.2018 у справі № 918/185/15, на які посилається скаржник, Верховний Суд визначив підстави для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах та виклав відповідний висновок щодо судових рішень у подібних правовідносинах.

У постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 (п.6.30), від
10.06.2020 у справі № 912/1701/18, на які посилається скаржник, Суд визначив підстави для касаційного оскарження судових рішень та зробив висновок, що "під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин".

У постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, на які посилається скаржник, Суд послався на положення статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання заяви) та зазначив підстави та порядок перегляду судових рішень у цивільних справах. Окрім того, Суд виклав висновок, що "під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин."

У постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 1.380.2019.000591, на неврахування висновків у якій послався скаржник, викладений висновок про подібність правовідносин в адміністративних справах, яка означає, "тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи".

Отже, у наведених постановах Верховного Суду йдеться про підстави касаційного оскарження судових рішень, а не про застосування частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу, про порушення норм якої судом апеляційної інстанції зазначає скаржник.

Суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, послався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, від
14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 та Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 911/1050/19. Предметом спору у наведених справах були вимоги про визнання недійсними рішень органів державної влади/органів місцевого самоврядування про передання у власність земельних ділянок та витребування земельних ділянок на підставі статті 388 Цивільного кодексу України. Суд апеляційної інстанції послався на висновки, викладені у наведених постановах, зокрема щодо підвідомчості позовних вимог про скасування рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16), щодо необхідності та ефективності оспорювання рішень органів державної влади (місцевого самоврядування), інших правочинів, які стали підставою для вибуття земельної ділянки (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, постанова Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 911/1050/19), щодо права позивача у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння посилатися, зокрема, на незаконність рішень органів державної влади/місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання їх недійсними, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).

Зважаючи на предмет спору, підстави позову, фактичні обставини та матеріально-правове регулювання у справі, яка розглядається, враховані судом апеляційної інстанції висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 та постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 911/1050/19, є релевантними для цієї справи.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.11. Скаржник зазначає, що суд допустив неправильне тлумачення пунктів 198,199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 і висновок Верховного Суду про застосування зазначених пунктів Порядку відсутній.

За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статті 194 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, статей 2, 6, 9 Закону України "Про державний земельний кадастр", пунктів 4,5,162,163,198,199 Порядку № 1051, дійшов наступного висновку: "ГУ Держгеокадастру під час розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення не позбавлений можливості здійснювати перевірку наданих заявником документів та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення з метою додержання вимог частини 4 статті 116 Земельного кодексу України."

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених частиною 3 статті 116 Земельного кодексу України.

За частиною 4 статті 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених частиною 4 статті 116 Земельного кодексу України, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 1051, цей Порядок визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру, а не компетенцію ГУ Держгеокадастру під час прийняття рішення про надання у власність земельної ділянки.

Згідно з пунктом 196 Порядку на офіційному веб-сайті Держгеокадастру за допомогою технологічних та програмних засобів Державного земельного кадастру оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру про: 1) межі адміністративно-територіальних одиниць; 2) кадастрові номери земельних ділянок; 3) межі земельних ділянок; 4) цільове призначення земельних ділянок; 5) розподіл земель між власниками, користувачами (форма власності, вид речового права); 6) обмеження у використанні земель та земельних ділянок; 7) зведені дані щодо кількісного та якісного обліку земель; 8) нормативну грошову оцінку земель та земельних ділянок; 9) земельні угіддя; 9-1) масиви земель сільськогосподарського призначення (назва, код (номер) та межі масиву); 10) частини земельної ділянки, на які поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; 11) координати поворотних точок меж об'єктів Державного земельного кадастру; 12) бонітування ґрунтів; 13) суб'єкта права власності на земельну ділянку: для фізичних осіб (громадян України, іноземців, осіб без громадянства) - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи; для юридичної особи (резидента та нерезидента) - найменування, податковий номер; для територіальної громади - відомості про територіальну громаду села, селища, міста, району в місті; найменування і податковий номер органу місцевого самоврядування; для держави - відомості про державу Україна; найменування органу державної влади, що здійснює управління нерухомим майном; податковий номер органу державної влади; 14) суб'єкта речового права на земельну ділянку: для фізичної особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства) - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи; для юридичної особи (резидента та нерезидента) - найменування, податковий номер; для органів місцевого самоврядування - найменування, податковий номер; для органів державної влади - найменування, податковий номер; 15) державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, права користування (сервітут) земельної ділянки, права постійного користування, права оренди (суборенди) земельною ділянкою; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій); 16) дату державної реєстрації, реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із зазначенням відомостей про її кадастровий номер та орган, що здійснив державну реєстрацію; 17) ціну (вартість) земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З метою інформування заявників про стан та результат розгляду їх звернень на офіційному веб-сайті Держгеокадастру забезпечується безоплатний відкритий доступ до відомостей, що передбачені пунктами 214-218 цього Порядку.

Оприлюднення відомостей Державного земельного кадастру на офіційному веб-сайті Держгеокадастру здійснюється автоматизовано з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру. Відомості з Державного земельного кадастру, зазначені в підпунктах 1-8,13-17 цього пункту, оприлюднюються Держгеокадастром у вигляді відкритих даних на Публічній кадастровій карті.

Відомості про нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення за результатами загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення відображаються на офіційному веб-сайті Держгеокадастру.

Пунктами 198,199 Порядку № 1051 урегульовано порядок надання інших відомостей Державного земельного кадастру громадянам, нотаріусам, суб'єктам речових прав на земельні ділянки, який здійснюється відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр".

Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб (стаття 2 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, у разі якщо земельна ділянка передається у власність у межах норм безоплатної приватизації, мають бути дотримані вимоги статей 116, 118, 122 Земельного кодексу України. Відповідно територіальний орган державної влади/орган місцевого самоврядування на підставі поданих особою документів і перевіряє надані заявником документи та відомості з точки зору дотримання заявником вимог 116,118,122 Земельного кодексу України.

За таких обставин доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції пунктів 198,199 Порядку № 1051 у подібних правовідносинах не підтвердилися, оскільки спірні правовідносини (щодо повноважень ГУ Держгеокадастру при вирішенні питання про надання земельної ділянки у власність) врегульовані нормами Закону України "Про Державний земельний кадастр", Земельним кодексом України та підзаконними нормативно-правовими актами. Суд не застосовував ці пункти Порядку для правового обґрунтування задоволення позовних вимог. Тому колегія суддів вважає, що наявність/відсутність висновку щодо застосування пунктів 198,199 Порядку № 1051 не впливає на вирішення спору по суті у справі, що розглядається.

5.12. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зазначені норми процесуального права спрямовані на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.13. Зважаючи на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримали підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Нива Фарм" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 і рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2019 у справі.

5.14. У зв'язку з тим, що касаційне провадження у справі закривається, судові витрати у цій справі з урахуванням вимог статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 і рішення Господарського суду Київської області від
10.09.2019 у справі № 911/827/19, відкрите на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак