Історія справи

Ухвала КГС ВП від 05.02.2019 року у справі №5023/1234/11

УХВАЛА

26 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 5023/1234/11

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Кушніра І. В., Краснова Є. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2019 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.06.2019

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"

на бездіяльність державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Куп'янському, Шевченківському районах та місту Куп'янськ Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 22.04.2011 у справі №5023/1234/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"

до Фізичної особи-підприємця Максимченка Олексія Петровича

про стягнення 22 471,28 грн.,

ВСТАНОВИВ:

10.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" звернулось із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2019 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.06.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду разом з клопотанням про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 11.09.2019 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовлено, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" залишено без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з не поданням доказів сплати судового збору у розмірі 1 921,00 грн.

16.09.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" направлено до Касаційного господарського суду з супровідним листом за вих. №16-1/09 від 16.09.2019 квитанціюTS213513 від 16.09.2019 про сплату судового збору у розмірі 1 921,00 грн.

Перевіривши аргументи касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" та дослідивши матеріали справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.06.2019, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2019, провадження у справі № 5023/1234/11 за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" на бездіяльність державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Куп'янському, Шевченківському районах та місту Куп'янськ Головного територіального управління юстиції у Харківській області закрито. Судові рішення обґрунтовано тим, що оскільки заявником оскаржуються дії державного виконавця з виконання наказу господарського суду, який приєднано до зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, тому відповідно до частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Звертаючись до суду касаційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" просило прийняти касаційну скаргу до провадження посилаючись на те, що закриваючи провадження у справі судами попередніх інстанцій не враховано, що заявником оскаржується саме бездіяльність державного виконавця при виконанні наказу Господарського суду Харківської області від 22.04.2011 у справі № 5023/1234/11, тому висновки судів щодо підвідомчості даного спору адміністративній юрисдикції не відповідають ні вимогам законодавства, ні сталій судовій практиці у вирішенні аналогічних спорів. Зокрема, на думку заявника, судами попередніх інстанцій здійснено відступлення від правових позицій викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 908/2349/14 та від 15.05.2019 у справі № 924/1389/13. Крім того, у даній справі з аналогічних підставі вже визнавались неправомірними дії державного виконавця за попередній період, а отже судами фактично здійснено переоцінку раніше встановлених фактів у справі щодо бездіяльності державного виконавця, що призвело до невірних правових висновків у оскаржуваних судових рішеннях, у зв'язку з чим перегляд цих рішень в касаційному порядку буде мати наслідком фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з аналогічних спорів, а також становить значний суспільний інтерес.

Відповідно до абзацу другого частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень заявник звернувся зі скаргою на бездіяльність державного виконавця у період із 20.03.2019 по 31.05.2019 з підстав порушення строків та порядку вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №~organization0~ щодо примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 22.04.2011 по справі № 5023/1234/11. При цьому на підставі належних доказів, долучених до матеріалів справи, судами встановлено, що 28.09.2018 головним державним виконавцем Куп'янського МРВДВС ГТУЮ у Харківській області Гунченком М. Ю. винесено постанову про приєднання виконавчого провадження ВП №~organization1~ до зведеного виконавчого провадження ВП №~organization2~ (номери ВП, які входять до складу ЗВП: 51020043,~organization3~,51020313,~organization4~,53851700).

За таких обставин та враховуючи, що нормами Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України і Закону України "Про виконавче провадження" не урегульовано порядку розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень при вчиненні дій у зведеному виконавчому провадженні, тому з урахуванням частини 1 статті 287 КАС України, якою визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб, суди дійшли висновку, що оскарження бездіяльності державного виконавця при виконанні судового наказу у зведеному виконавчому провадженні слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Водночас, судами враховано правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 908/2349/14 та від 15.05.2019 у справі № 924/1389/13, та як вірно зауважено судом апеляційної інстанції, що за наслідками розгляду спірних правовідносин у зазначених справах правові висновки щодо застосування процесуального законодавства не відрізняються від висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 660/612/16-ц, від 12.09.2018 у справі № 906/530/17, від 17.10.2018 у справах № 927/395/13, № 5028/16/2/2012, від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17, від
13.02.2019 у справі № 808/2265/16, від 15.04.2019 у справі № 924/1389/13. При цьому предметом оскарження у справі № 908/2349/14 були дії державного виконавця здійсненні поза межами зведеного виконавчого провадження, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про розгляд цих правовідносин у порядку господарського судочинства, а у справі №908/2349/14 за тотожних обставин справи (оскарження бездіяльності державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні) судом не висловлено нової правової позиції щодо юрисдикційності розгляду відповідних скарг.

Отже у неведених справах суди застосовували норми права в залежності від встановлених обставин у конкретній справі, і не вбачається, що при вирішенні спірних правовідносин у даній справі, суди по іншому застосовували норми права.

Також, слід зауважити, що задоволення скарги заявника на бездіяльність державного виконавця у цій справі за попередній період (коли виконання наказу здійснювалось до його приєднання до зведеного виконавчого провадження), не впливає на юридичну оцінку правомірності дій державного виконавця під час виконання цього наказу після його приєднання до зведеного виконавчого провадження, у зв'язку з чим доводи касаційної скарги в цій частині визнаються безпідставними.

З огляду на вище зазначене, Суд доходить висновку, що при ухвалені оскаржуваних судових рішень господарські суди попередніх інстанцій не відступали від висновку стосовно застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах (щодо порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців під час виконання зведеного виконавчого провадження), викладених у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, а висновки цих судів щодо віднесення спірних правовідносин до адміністративної юрисдикції ґрунтуються на повному та всебічному встановленні обставин справи з правильним застосуванням норм процесуального законодавства.

Отже, подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішення, ухваленого судом попередньої інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними.

Посилання у касаційній скарзі на те, що вирішення даної справи має значний суспільний інтерес, судом касаційної скарги відхиляється, оскільки даний критерій застосовується при вирішенні питання щодо прийняття касаційної скарги на рішення у малозначній справі, що регулюється положеннями підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, тоді як процесуальне питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою заявника регулюються іншими положеннями пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, а саме - останнім абзацом частини 2 статті 293.

За таких обставин, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, та правильність застосування судами норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд касаційної інстанції виходить з того, що відсутні будь-які підстави вважати, що розгляд цієї скарги судом матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому відповідно до норми абзацу 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, яка є імперативною, відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції винесених за результатами розгляду скарги на бездіяльність державної виконавчої служби.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2019 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.06.2019 у справі №5023/1234/11.

Відповідно до положень частини 6 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2019 та на ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.06.2019 у справі №5023/1234/11.

2. Копію цієї ухвали та касаційну скаргу разом з доданими до скарги матеріалами направити заявнику.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов