УХВАЛА

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/1926/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю помічника судді - Чайки Т.Г. (за дорученням головуючого судді),

за участю представників:

позивача - Житченко О.В., Боєнко О.В.,

відповідача - Козак Т.В.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.02.2018 (ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9.) у справі № 905/1926/16 Господарського суду Донецької області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Донбасенерго" (далі - Позивач) звернулося з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" (змінено найменування на Приватне акціонерне товариство "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля", далі - Відповідач) про зобов'язання Відповідача виконати умови договору №АУП - 20-07/0003 від
20.07.2015, а саме, прийняти виконання зобов'язань Позивача за договором від
20.07.2015 шляхом надання Позивачу актів приймання - передачі електроенергії за періоди з травня 2015 року по квітень 2016 року на кількість і вартість електроенергії, зазначену Позивачем в прохальній частині позовної заяви.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що всупереч умов пунктів 3.4.4 та 4.2 договору від 20.07.2015, статей 526, 655, 629 ЦК України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" Відповідачем своєчасно не підготовлено, не підписано та не передано Позивачу акти прийому-передачі електричної енергії за період з травня 2015 року по квітень 2016 року, чим порушено права та охоронюваний законом інтерес Позивача, як виробника електроенергії за договором, а саме створює перешкоди у здійсненні Позивачем відповідно до вимог законодавства бухгалтерського обліку господарських операцій з продажу електроенергії, перешкоди у здійсненні розрахунків податкових зобов'язань Позивача перед бюджетом, порушує майнові інтереси Позивача.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.11.2017 позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Відповідача виконати умови договору №АУП-20-07/0003 від 20.07.2015 шляхом надання Позивачу актів приймання-передачі електроенергії за період з травня 2015 року по квітень 2016 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи доведено факт бездіяльності Відповідача, внаслідок якої мало місце порушення умов договору в частині виконання взятих на себе зобов'язань з надання актів приймання-передачі електроенергії за період з травня 2015 року по квітень 2016 року. Проте, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки договором не передбачено обов'язку Відповідача надати Позивачу обумовлені акти за визначений період саме з тими показниками обсягів та вартості електроенергії, що були вказані Позивачем.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 07.02.2018 рішення Господарського суду Донецької області від 09.11.2017 скасовано в частині незадоволених позовних вимог та прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Постанова суду мотивована тим, що Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов'язку із надання Позивачу актів приймання-передачі електроенергії з конкретно визначеними показниками за спірний період по договору купівлі-продажу електричної енергії від 20.07.2015, оскільки за змістом пункту
1.1 договору Позивач здійснює продаж електроенергії, а Відповідач купує її в обсягах, визначених Розрахунковим центром, виходячи з місячних балансів електроенергії.

Крім того, спонукання Відповідача до оформлення актів приймання-передачі електричної енергії без вирішення питання щодо конкретних параметрів таких актів знецінюють значення часткового задоволення позовних вимог, адже спір у такий спосіб не вирішено по суті та порушені суб'єктивні права/інтереси Позивача фактично не відновлені.

Відповідач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду 30.03.2018 відкрито касаційне провадження у справі №905/1926/16 за касаційною скаргою Відповідача на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.02.2018 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні 30.05.2018. З огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності, комплексності правової кваліфікації відносин, з яких виник спір, без чого неможливо правильно застосувати норми матеріального права, було визначено розумність строку розгляду цієї справи та в засіданні суду 30.05.2018 оголошувалась перерва до 13.06.2018, а в засіданні суду 13.06.2018 оголошувалась перерва до 20.06.2018.

Під час розгляду касаційної скарги суд, вивчивши матеріали справи та касаційну скаргу, встановив таке.

Предметом позовних вимог у даній справі є зобов'язання Відповідача виконати умови договору купівлі-продажу електричної енергії, а саме, прийняти виконання зобов'язань Позивача за договором шляхом надання Позивачу актів приймання - передачі електроенергії з обсягами та вартістю, зазначеними Позивачем.

Так, у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, в якій предметом спору є зобов'язання відповідача прийняти товар шляхом підписання актів приймання поставленого вугілля у зазначеній кількості, судом наведено правову позицію щодо застосування приписів статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України та зазначено, що вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Отже, саме по собі формулювання позовної вимоги, без з'ясування судом зазначених обставин, не є підставою для припинення провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.

При цьому Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходила саме із положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги разом з матеріалами даної справи №905/19261/16, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передачі вказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 7 частини 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку про застосування норми права (стаття 16 ЦК України та стаття 20 ГК України) у подібних правовідносинах, викладеному у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України у справі № 914/1128/16.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту самого договору купівлі-продажу, в т. ч. електроенергії, та обов'язків сторін за цим договором, продавець (постачальник) має право вимагати оплати поставленої енергії від покупця (споживача). Ефективний захист такого права на поставку товару (електроенергії), на думку колегії суддів, є саме пред'явлення позову про стягнення з покупця (споживача) заборгованості за отриманий товар (електроенергію), що кореспондується з обов'язком покупця сплатити за отриманий товар, і саме у вирішенні такого спору позивач зобов'язаний довести обсяги і вартість переданого покупцю товару (електроенергії).

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, Позивач послався на те, що Відповідачем своєчасно не підготовлено, не підписано та не передано Позивачу акти прийому-передачі електричної енергії за період з травня 2015 року по квітень 2016 року, чим порушено права та охоронюваний законом інтерес Позивача, як виробника за договором. Зазначена бездіяльність Відповідача, на думку Позивача, створює перешкоди у здійсненні Позивачем відповідно до вимог законодавства бухгалтерського обліку господарських операцій з продажу електроенергії, перешкоди у здійсненні розрахунків податкових зобов'язань Позивача перед бюджетом, порушує майнові інтереси Позивача, а тому, на переконання Позивача, ефективним способом захисту його порушеного права, є зобов'язання Відповідача в судовому порядку виконати умови договору купівлі-продажу електричної енергії, а саме, прийняти виконання зобов'язань Позивача за договором шляхом надання Позивачу актів приймання-передачі електроенергії за період з травня 2015 року по квітень 2016 року на кількість і вартість електроенергії, зазначену Позивачем в прохальній частині позовної заяви.

Під час розгляду справ у подібних правовідносинах склалася судова практика (постанови Вищого господарського суду України від 27.01.2011 у справі №42/231, від 09.10.2013 у справі №922/1358/13, від 11.09.2014 у справі №910/2980/14, від
03.02.2016 у справі №910/20542/15), аналіз якої дає підстави вважати, що вимоги про оформлення та підписання акту прийняття-передачі товару касаційна інстанція визначала, як неналежний спосіб захисту, оскільки продавець (постачальник) товару має право пред'явити позов про стягнення заборгованості за поставлений товар і в спорі про стягнення належними та допустимими доказами довести факт поставки товару відповідного обсягу та вартості. Водночас, Верховний Суд України скасовував такі рішення господарських судів і припиняв провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), посилаючись на те, що вимога про зобов'язання підписати акт прийому-передачі товару за договором не може бути предметом позову, оскільки такий акт є доказом підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, які мають значення для вирішення господарського спору, не є матеріально-правовою чи немайновою вимогою позивача, на підставі якої суд приймає рішення (постанови Верховного Суду України від 02.06.2009 у справі №3-1971кс09 та від 30.09.2008 у справі №3-3959кс08). Таку ж позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 24.01.2012 у справі №05-6-42/302.

Як правило, у вирішенні спорів про зобов'язання вчинити дії шляхом оформлення та підписання акту приймання-передачі товару позивач прагне не лише домогтися вчинення дій з боку відповідача щодо документального оформлення факту прийняття товару, але й одночасно вирішити спір щодо обсягів та вартості прийнятого товару, що, на думку колегії суддів, виходить за межі заявленого предмету позову (про зобов'язання вчинити дії). По суті, задоволення позову про оформлення чи підписання акту з визначенням в ньому обсягу та вартості, є нічим іншим, як встановленням юридичного факту, який входить до підстав позову, що саме по собі не захищає порушене право на отримання плати за переданий товар.

Лише в одному випадку Вищий господарський суд України (постанова від 30.11.2010 у справі №7/118) дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту (зобов'язати відповідача прийняти відвантажену продукцію за тими показниками якості, які зазначені в супровідних документах) відповідає вимогам закону, пославшись на статтю 712 ЦК України, за приписами якої до змісту зобов'язання покупця за договором поставки входить як прийняття товару, так і сплата за нього певної грошової суми.

Також колегія суддів враховує, що між сторонами даного спору одночасно вирішується спір у іншій справі №905/819/17 Господарського суду Донецької області за позовом ПАТ "Донбасенерго" до ПрАТ "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" про стягнення заборгованості за тим же договором купівлі-продажу електроенергії №АУП - 20-07/0003 від 20.07.2015 (який є підставою позову у даній справі) за період травень 2015 року - лютий 2017 року, тобто, за період, який охоплює і період, зазначений у даній справі №905/1926/16 (травень 2015 року - квітень 2016 року).

Колегія суддів вважає, що ініціювання розгляду таких справ має намір встановлення преюдиціальних обставин (фактів) для подальшого пред'явлення позову про стягнення заборгованості за поставлений товар. Проте, в контексті вищенаведеного, такий спосіб захисту права не є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не може забезпечити поновлення прав позивача внаслідок його невідповідності змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від
05.04.2005, заява № 38722/02).

Отже, враховуючи вищенаведене у сукупності, колегія суддів вважає за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду України щодо застосування статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі №914/1128/16.

За таких обставин згідно з вимогами пункту 7 частини 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись пунктом 7 частини 1 розділу XI "Перехідні положення", статтями 234, 302, 303, 314 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 905/1926/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля" про зобов'язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.