Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.01.2020 року у справі №914/416/19

УХВАЛА

19 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 914/416/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Ложенської Ніни Миколаївни

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2019 року (головуючий - Галушко Н. А., судді - Желік М. Б., Орищин Г. В. ) і рішення Господарського суду Львівської області від 15 липня 2019 (суддя Король М. Р. ) у справі

за позовом Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради

до Фізичної особи - підприємця Ложенської Ніни Миколаївни

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Львівської міської ради,

про зобов'язання демонтувати тимчасову споруду торговельного призначення

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2020 року відкрито провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Ложенської Ніни Миколаївни (далі - відповідач) на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2019 року та рішення Господарського суду Львівської області від 15 липня 2019 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Суд, ознайомившись з матеріалами справи та касаційної скарги, встановив наступне.

Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до відповідача про зобов'язання демонтувати тимчасову споруду торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові по вул. Хорватська, 12.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем розпорядження позивача з добровільного демонтажу тимчасової споруди у зв'язку з закінченням строку дії укладеного між Львівською міською радою та відповідачем договору оренди окремих конструктивних елементів благоустрою для розміщення тимчасової споруди.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.07.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2019, позов задоволений. Зобов'язано відповідача демонтувати тимчасову споруду торгівельного призначення для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові по вул.

Хорватська, 12.

Суди встановили обставини: припинення строку дії договору, на підставі якого відповідач розмістив тимчасової споруди на землі комунальної власності з метою здійснення підприємницької діяльності; невиконання відповідачем розпорядження позивача з добровільного демонтажу тимчасової споруди у встановлений строк; відсутність доказів у підтвердження правомірності розміщення спірної споруди на дату звернення з позовом.

Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, провадження у справі закрити.

Відповідач посилається на порушення судами правил предметної юрисдикції розгляду спору, всупереч висновкам Великої Палати Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16 (провадження № 11-96апп18), від 15 травня 2018 року у справі № 463/4564/16-а (провадження № 11-346апп18), від 30 травня 2018 року у справі № 464/5495/13-ц (провадження № 14-92цс18), відповідно до яких спір у подібних правовідносинах має ознаки публічно-правового та підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційної скарги тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження, тобто щодо порушення правил предметної юрисдикції.

Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги разом з матеріалами справи, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України. Наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених скаржником постановах викладені не у подібних правовідносинах.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої вказаною нормою, може мати місце за наявності таких складових:

неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального (процесуального) права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах;

ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду;

спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, у зазначених у касаційній скарзі справах предметами позовів були: зобов'язання привести самочинно реконструйоване домоволодіння до попереднього стану (справа № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18)); скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії (справа № 826/366/16 (провадження № 11-96апп18); знесення самочинно збудованого об'єкта (справа № 463/4564/16-а (провадження № 11-346апп18)); демонтаж самочинно збудованих об'єктів (справа № 464/5495/13-ц (провадження № 14-92цс18)).

У справах № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18), № 464/5495/13-ц (провадження № 14-92цс18) позивачами були органи місцевого самоврядування - районні адміністрації міських рад, які звернулися до суду на виконання владних управлінських функцій, які спрямовані на захист публічного інтересу щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Велика Палата Верховного Суду вважала, що спір не пов'язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування. Справа за позовом такого суб'єкта належить до компетенції адміністративних судів.

У справі № 463/4564/16-а (провадження № 11-346апп18) позивачем є Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю як суб'єкт владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованого об'єкта містобудування.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові, справа за позовом такого суб'єкта владних повноважень, який звернувся до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта на підставі статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" належить до юрисдикції адміністративних судів.

У справі № 826/366/16 (провадження № 11-96апп18) позивачем є фізична особа, відповідачем - приватний нотаріус, предметом позову є, зокрема оскарження дій державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових угод (кредитного та іпотеки), а позивач на обґрунтування своїх позовних вимог послався на протиправність позбавлення його права власності, тому спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Натомість за встановленими у даній справі обставинами правовідносини між сторонами спору виникли на підставі цивільно-правової угоди - договору оренди для розміщення відповідачем тимчасової споруди торгівельного призначення і позовна вимога стосується зобов'язання відповідача демонтувати тимчасову споруду у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди, а не у зв'язку з допущеними відповідачем порушеннями у сфері містобудування.

З огляду на зміст зазначених постанов Великої Палати Верховного Суду правовідносини у цих справах не є подібними до справи, що розглядається, враховуючи предмет і підстави позовів, характер спірних правовідносин та сферу правового регулювання, а тому застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у цих постановах, до правовідносин у справі, що розглядається, є некоректним, а зазначені висновки не є релевантними.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтями 234, 287, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи - підприємця Ложенської Ніни Миколаївни на постанову Західного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2019 року і рішення Господарського суду Львівської області від 15 липня 2019 у справі №914/416/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Суховий В. Г.