Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.08.2020 року у справі №916/2467/19

УХВАЛА

17 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/2467/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Колос І. Б., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О. М.,

представників учасників справи:

позивача - Дудченко В. В. - адвокат, Болдін В. В. - адвокат,

відповідача - Сідєльніков А. В. - адвокат,

третьої особи - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення господарського суду Одеської області від 17.12.2019 та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2020

за позовом акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до акціонерного товариства "Одесагаз"

про стягнення 52 638 504,35 грн,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - позивач, АТ "Укртрансгаз") звернулося до акціонерного товариства "Одесагаз" (далі - відповідач, АТ "Одесагаз") з позовом про стягнення 50 087 187,36 грн заборгованості, 2 349
425,80 грн пені, 201 891,19 грн 3 % річних.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань з компенсації обсягів добових небалансів природного газу які, на думку позивача, мають сплачуватися відповідачем на підставі договору транспортування природного газу №1904000228 від 29.03.2019 (далі - договір) за виставленими позивачем рахунками.

Рішенням господарського Одеської області від 17.12.2019 (суддя: Бездоля Ю. С. ), у справі №916/2467/19, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 (колегія суддів у складі:

Будішевська Л. О., Таран С. В., Лавриненко Л. В. ) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення та постанову мотивовано тим, що оскільки в матеріалах справи відсутні додатки 1,2,3 до договору транспортування природного газу від 29.03.2019 №1904000228, відповідно, позивачем не доведені обставини узгодження сторонами: розподілу потужності (додаток 1), транспортування (додаток 2) та переліку комерційних вузлів обліку газу, фактично встановлених на всіх фізичних точках входу/виходу до відповідного замовника (додаток 3). Відсутність вказаних додатків, зокрема, додатку 3, вказує на неузгодженість сторонами при підписанні договору переліку комерційних вузлів обліку газу, фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу та їх характеристик: назв ПППГ (ГРС, ПВВГ), місця встановлення та типу ВОГ (до/після вузла редукування), Pmax абсолютного (МПа), максимальної витрати (об'єму) газу комерційним вузлом обліку за добу за стандартних умов, реквізитів акта розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін ( №, дата), як це передбачено додатками до типового договору. Обставин наявності у відповідача договірних зобов'язань у визначених позивачем обсягах та вартості позивачем не доведено. Акти приймання-передачі природного газу підписані без посилання на укладений договір, в якому не передбачалася така послуга, як балансування газу.

Отже, укладені позивачем односторонні акти не можуть бути визнані належними доказами на підтвердження визначення обсягу та, відповідно, вартості послуг балансування газу.

Суди зазначили, що враховуючи обставини щодо неукладення сторонами додатків 1,2,3, та за умов подальшого неузгодження сторонами своїми діями можливого факту виконання договору №1904000228 від 29.03.2019 в частині послуг балансування, як-то, підписання додатків на послуги балансування або інший належний облік факту надання таких послуг та купівлі/продажу позивачем відповідачу газу на визначені ним обсяги, створюють підстави для висновку, що правова природа спірних правовідносин зводиться не до стягнення плат за договором. Вимоги про стягнення пені, 3% відсотків річних є похідними вимогами від вимоги про стягнення суми заборгованості (основного боргу).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції і постановою суду апеляційної інстанції, 20.07.2020 АТ "Укртрансгаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 17.12.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 зі справи №916/2467/19 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), мотивовано тим, що під час ухвалення оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 179, 180, частину 8 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 203, 204, 638, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Кодекс ГТС.

При цьому позивач зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм права "в частині висновків щодо оплати заборгованості за послуги добового балансування обсягів природного газу при неукладених додатках до договору природного газу".

Суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права - статті 2, 7, 11, 13, 42, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 236, 237, 238, 269, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що призвело до ухвалення незаконних та таких, що не ґрунтуються на обставинах справах, судових рішень - судами попередніх інстанцій не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема, за твердженням позивача:

- не відповідає дійсності висновок суду щодо неможливості перевірки судом обставин, який саме обсяг газу позивач облікував в системі, який на його думку відповідач використав за період з березня по червень 2019 року (включно), у тому числі для своїх технологічних потреб та відповідно до яких відповідач має компенсувати позивачу в якості послуг балансування;

- суди не врахували, що врегулювання щодобових небалансів оформлюється саме одностороннім актом за підписом оператора на весь обсяг щодобових небалансів; водночас обсяги недобових балансів за березень-червень 2019 року підтверджено актами позивача, довідками позивача №1 та №3 про добові небаланси відповідача, які виникли внаслідок відбору природного газу для витрат відповідача у вказаний період, актами приймання-передачі природного газу, оформленими сторонами спору за вказаний період, Реєстрами файлів завантаження до Інформаційної платформи, і такі докази додані до позовної заяви;

- з огляду на положення пункту 6 глави 6 розділу ХІV Кодексу ГТС вчинення дій із врегулювання небалансів є по суті правочином із купівлі-продажу, який не є складовою послуг із транспортування природного газу;

- відповідно до пункту 2 глави 6 розділу ХІV Кодексу ГТС сам факт наявності небалансу є правовою підставою для застосування до оператора газотранспортної системи плати за добовий небаланс.

22.10.2020 та 27.05.2021 позивач подав пояснення, які просить залучити до матеріалів справи та здійснювати подальший розгляд справи з їх урахуванням.

АТ "Одесагаз" у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, та в той же час на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції - без змін.

Зокрема, відповідач вказує, що позивач, посилаючись на договір, звернувся з позовними вимогами про оплату за добові небаланси, які цим договором не передбачені. Водночас, договору, який би регулював відносини щодо врегулювання щодобових небалансів, між сторонами не укладено, отже у відповідача не виникло зобов'язання з оплати за добові небаланси.

За твердженням відповідача висновки суду про те, що договір є неукладеним, оскільки сторонами не погоджено предмет договору транспортування (потужності та обсяг транспортування газу), і тому такий договір не створює юридичних наслідків для його сторін, у тому числі, й у частині дій щодо зобов'язань з компенсації обсягів добових небалансів природного газу, прийнято відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 25.06.2019 зі справи №916/2090/16.

Від третьої особи відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Верховного Суду від 22.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі №916/2467/19 за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" та призначено розгляд касаційної скарги на 22.10.2020. У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Бенедисюка І. М. розгляд касаційної скарги 22.10.2020 не відбувся.

Ухвалою Верховного Суду від 04.11.2020 призначено розгляд касаційної скарги АТ "Укртрансгаз" на 12.11.2020.

Ухвалою Верховного Суду від 06.11.2020 зупинено касаційне провадження у справі №916/2467/19 за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на рішення господарського суду Одеської області від 17.12.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 до прийняття відповідного рішення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі №922/3987/19.

Як свідчить зміст ухвали Верховного Суду від 13.10.2020 справу №922/3987/19 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду мотивовано необхідністю відступити від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №916/2090/16.

Постановою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі №922/3987/19: касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз" задоволено; постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 та рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2020 у вказаній справі скасовано та направлено її на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Водночас, у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного від 19.03.2021 у справі №922/3987/19 колегія суддів зазначила, що " не вбачає підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
25.06.2020 у справі № 916/2090/16, оскільки у даному випадку судді об'єднаної палати дійшли висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та передачу справи на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору, а отже, й остаточного формування судом касаційної інстанції правового висновку у даній справі".

Ухвалою Верховного Суду від 17.05.2021 поновлено касаційне провадження у справі №916/2467/19 за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" та призначено розгляд касаційної скарги до розгляду на 27.05.2021.

Ухвалою Верховного суду від 27.05.2021 розгляд касаційної скарги АТ "Укртрансгаз" у справі №916/2467/19 відкладено на 17.06.2021.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень ГПК України у редакції від 08.02.2020.

Згідно з приписами статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставами касаційного оскарження, як зазначено у касаційній скарзі, є пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №916/2467/19 на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №2-3007/11 (абзац 20), від
16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18).

Крім того, Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин) у конкретній справі.

За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги, Верховний Суд встановив таке.

Так, згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами:

- 29.03.2019 між позивачем (оператор) та відповідачем (замовник) укладено договір транспортування природного газу №1904000228, відповідно до пункту 2.1. якого оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлену в цьому договорі вартість таких послуг;

- додатковою угодою №1 від 01.05.2019 до договору сторонами викладено його пункти 2.3,2.7 у новій редакції;

- у пункті 2.2 договору зазначено, що послуги надаються на умовах, визначених у Кодексі ГТС, з урахуванням особливостей, передбачених цим договором. Замовник погоджується з тим, що обов'язковою умовою надання послуги є доступ замовника до інформаційної платформи на підставі Правил надання доступу до інформаційної платформи, розміщених на веб-сайті оператора. Підписанням цього договору замовник підтверджує, що він ознайомлений із Правилами надання доступу до інформаційної платформи, розміщеними на веб-сайті оператора, та надає згоду на їх застосування та дотримання. Замовник усвідомлює, що порушення ним зазначених Правил позбавляє його права пред'являти претензії до оператора з приводу якості послуги та покладає на нього зобов'язання із відшкодування оператору шкоди або збитків, завданих такими діями або бездіяльністю замовника;

- пунктом 2.3 договору в редакції додаткової угоди №1 від 01.05.2019 визначено обсяг послуги, що надається за цим договором, визначається підписанням додатка 1 до цього договору (розподіл потужності) та/або додатка 2 (розподіл потужності з обмеженнями), крім надання доступу до потужності на період однієї газової доби;

- обсяг послуг, що надаються за цим договором (крім послуг балансування), визначається підписанням додатка 1 (розподіл потужності) та/або додатка 2 (транспортування) до цього договору (пункт 2.4 договору);

- додаток 1 є невід'ємною частиною цього договору у випадку, коли замовнику надається право використання гарантованої та/або переривчастої потужності, крім випадку замовлення потужності на добу наперед, додаток 2 є невід'ємною частиною цього договору у випадку, коли замовнику надається право використання потужності з обмеженнями, крім випадку замовлення потужності на добу наперед, додаток 3 є невід'ємною частиною цього договору у випадку, коли замовником є оператор газорозподільної системи, прямий споживач, газовидобувне підприємство або виробник біогазу (пункт 2.7);

- додатки 1,2,3 є невід'ємною частиною цього договору. При цьому додаток 3 укладається у випадку, коли замовником послуг є оператор газорозподільної системи, прямий споживач, газодобувне підприємство або виробник біогазу (пункт
2.8);

- приймання-передача газу, документальне оформлення та подання звітності оператору здійснюються відповідно до вимог Кодексу (пункт 2.5 договору);

- на кожну фізичну точку входу/виходу до/з газотранспортної системи складається акт розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, який має містити схему потоків газу через вузол обліку природного газу (далі - ВОГ), його місце розташування на схемі, межу балансової належності та за необхідності схематичне позначення іншого обладнання чи засобів вимірювальної техніки (далі - ЗВТ) (пункт 5.5);

- у пункті 9.1 договору зазначено, що у разі виникнення у замовника добового небалансу оператор здійснює купівлю/продаж природного газу замовника в обсягах добового небалансу;

- у разі виникнення у замовника негативного добового небалансу оператор здійснює продаж замовнику, а замовник купівлю в оператора природного газу в обсягах негативного добового небалансу за ціною, яка встановлюється розділом XIV Кодексу ГТС. У разі виникнення у замовника позитивного добового небалансу оператор здійснює купівлю у замовника, а замовник продаж природного газу оператору в обсягах позитивного добового небалансу за ціною, яка встановлюється розділом XIV Кодексу ГТС (пункт 9.2);

- у випадку якщо загальна вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця, оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, надсилає замовнику рахунок на оплату за добовий небаланс (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця). Замовник має оплатити рахунок на оплату за добовий небаланс у термін до 5 робочих днів, крім вартості послуг, визначених абзацом другим цього пункту (абзац 1 пункту 9.3);

- у випадку якщо загальна вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця, оператор до 14 числа газового місяця, наступного за звітним, повідомляє замовника про розмір грошових коштів, які підлягають виплаті замовнику (розмір визначається як різниця між загальною вартістю щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця та загальною вартістю щодобових негативних небалансів протягом звітного газового місяця). Виплата грошових коштів здійснюється на рахунок замовника у термін до 5 робочих днів з дня повідомлення. За заявою замовника оператор може здійснити зарахування плати за добовий небаланс на користь замовника в якості попередньої оплати за добовий небаланс наступних періодів (пункт 9.4. договору);

- розбіжності щодо вартості щодобових небалансів підлягають урегулюванню відповідно до умов цього договору або в суді. До прийняття рішення суду вартість щодобових небалансів, яку замовник зобов'язаний сплатити у строк, визначений пунктом 9.4 цього договору, визначається за даними оператора (пункт 9.5);

- послуги, які надаються за цим договором, за винятком послуг балансування, оформлюються оператором і замовником актами наданих послуг (пункт 11.1);

- врегулювання щодобових небалансів оформлюється одностороннім актом за підписом оператора на весь обсяг щодобових небалансів. В акті зазначаються щодобові обсяги небалансів, а також ціни, за якими оператор врегулював щодобові небаланси (пункт 11.4).

Суди також встановили, що:

- додатки 1,2,3 до договору в матеріалах справи відсутні, сторонами до матеріалів справи не надані, оскільки ні станом на момент підписання договору, ні у подальшому (у тому числі, й шляхом укладання додаткової угоди), такі додатки сторонами не укладалися;

- при підписанні договору транспортування природного газу №1904000228 від
29.03.2019 сторонами не дотримані вимоги законодавства та не узгоджені: розподіл потужності, розподіл потужності з обмеженнями, та головне (додаток 3) перелік комерційних вузлів обліку газу, фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу;

- позивачем як оператором ГСТ за результатами співставлення остаточних алокацій подач/відборів відповідачем природного газу до/з газотранспортної системи за березень, квітень, травень, червень 2019 року виявив наявність небалансів як різниці між вказаними алокаціями подач/відборів природного газу, на підставі чого здійснив розрахунок остаточних обсягів добового небалансу відповідача за кожну газову добу звітного місяця та визначив його остаточну плату за такі добові небаланси за кожну газову добу і сумарно за звітний місяць, а саме: за березень 2019 року виявлено остаточні обсяги добових небалансів в розмірі 120 421,729 м. куб. на загальну вартість 8 064 765,97 грн; - за квітень 2019 року виявлено остаточні обсяги добових небалансів в розмірі 232 351,604 м. куб. на загальну вартість 20 347 454,81 грн; за травень 2019 року виявлено остаточні обсяги добових небалансів в розмірі 187 415,30 м. куб. на загальну вартість 15 410 193,05 грн; за червень 2019 року виявлено остаточні обсяги добових небалансів в розмірі 100 863,919 м. куб. на загальну вартість 8 284 773,53 грн;

- на підтвердження наявності у відповідача небалансів як різниці між вказаними алокаціями подач/відборів природного газу, позивач надав суду акти врегулювання щодобових небалансів №03-2019-1904000228 за березень 2019 року, №04-2019-1904000228 за квітень 2019 року, №05-2019-1904000228 за травень 2019 року, №06-2019-1904000228 за червень 2019 року та коригуючий акт №03-2019-1807000228-05 за березень 2019 року до акта №03-2019-1904000228 за березень 2019 року, довідки №1 про добові небаланси відповідача, що виникли внаслідок відбору природного газу для витрат оператора газорозподільної системи за березень, квітень, травень та червень 2019 року, довідки №3 про добові небаланси відповідача за березень, квітень, травень, червень 2019 року, реєстри завантаження файлів до Інформаційної платформи; акти приймання-передачі природного газу оформлені між сторонами за березень, квітень, травень, червень 2019 року.

Верховний Суд, під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги на які вказувало АТ "Укртрансгаз" у касаційній скарзі (статей 179, 180, частини 8 статті 181 ГК України, статей 203, 204, 638, 642 ЦК України, Кодексу газотранспортної системи) та перевіркою їх матеріалами справи, в контексті встановлених судами обставин, зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 14 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до Статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Статтею 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини 2 , 3 статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов'язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату.

Однак усі вони (права та обов'язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

Отже, предмет договору визначається у момент його укладення, без нього не може існувати договору, а тому не може виникати зобов'язання; предмет договору має відображати головну суть договору даного виду.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/22058/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами виникли правовідносини з транспортування природного газу на підставі договору, відповідно до пункту 2.3 обсяг послуги, що надається за цим договором, визначається підписанням додатка 1 до цього договору (розподіл потужності) та/або додатка 2 (розподіл потужності з обмеженнями), крім надання доступу до потужності на період однієї газової доби. додаток 1 є невід'ємною частиною цього договору у випадку коли замовнику надається право використання гарантованої та/або переривчастої потужності, крім випадку замовлення потужності на добу наперед. Додаток 2 є невід'ємною частиною цього договору у випадку коли замовнику надається право використання потужності з обмеженнями, крім випадку замовлення потужності на добу наперед. Додаток 3 є невід'ємною частиною цього договору у випадку, коли замовником є оператор газорозподільної системи, прямий споживач, газовидобувне підприємство або виробник біогазу (пункт 2.7 договору).

Поряд з тим, судами встановлено, що додатки 1,2,3 до договору сторонами не укладалися, доказів укладання зазначених додатків сторонами до матеріалів справи не надано. Вказані обставини свідчать про правильність застосування судами попередніх інстанцій положень статей 203, 204, 638, 642 ЦК України, статей 179, 180 ГК України, частини 8 статті 181 ГК України.

Висновок судів попередніх інстанцій про те що договір є неукладеним, оскільки сторонами не погоджено предмет договору транспортування (потужності та обсяг транспортування газу), і тому такий договір не створює юридичних наслідків для його сторін, у тому числі, й у частині дій, передбачених відповідним пунктом такого договору (у цьому випадку, пунктом 11.4), повністю узгоджується з правовою позицією (застосованою судами попередніх інстанції), яка викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/2090/16 у подібних правовідносинах, і Суд не вбачає підстав відступати від неї.

За таких обставин, не знайшли свого підтвердження доводи АТ "Укртрансгаз" стосовно відсутності висновку Верховного Суду "щодо оплати заборгованості за послуги добового балансування обсягів природного газу при неукладених додатках до договору природного газу", оскільки такий висновок існує та викладений Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/2090/16 у подібних правовідносинах і оскаржувані судові рішення прийняті у відповідності до такого висновку.

Аргументи скаржника стосовно того, що постанова Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №916/2090/16 не є релевантною до спірних правовідносин, не приймаються Верховним Судом до уваги з огляду на таке.

У справі що розглядається як і у справі №916/2090/16, суди виходили з того, що додатки № 1,2,3 до договору, які є невід'ємною частиною такого договору сторонами не укладалися, що, у свою чергу, свідчить про недосягнення сторонами згоди при підписанні договору щодо умов розподілу потужності та транспортування природнього газу. Суд зазначає про неможливість, у даному випадку, виникнення в учасників правовідносин зобов'язань поза межами укладеного ними договору на підставі самих лише норм Кодексу газотранспортної системи та не вбачає підстав для відступу від викладеної Верховним Судом правової позиції у справі №916/2090/16 щодо відсутності підстав для оплати послуг балансування обсягів природного газу при неукладених додатках до договору транспортування природного газу.

Водночас за змістом касаційної скарги скаржником визначено таку підставу касаційного оскарження, як: "відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, в частині висновків суду щодо оплати заборгованості за послуги добового балансування обсягів природного газу при неукладених додатках до договору транспортування природного газу (пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України)".

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №910/3040/16. Критерії, які є визначальними для кваліфікації відносин як подібних, визначаються судом.

Той факт, що у справі №916/2090/16 розглядалися місячні небаланси, а у справі №916/2467/19 - добові небаланси не має суттєвого значення для визначення подібності спірних правовідносин та не впливає на правовий висновок у цих правовідносинах. Адже в даному випадку визначальним є правильність застосування судами норм права, а саме: приписів статей 179, 180, частини 8 статті 181 ГК України, статей 203, 204, 638, 642 ЦК України, Кодексу газотранспортної системи, а також приписів статей 2, 7, 11, 13, 42, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 236, 237, 238, 269, 275, 277 ГПК України.

Оскільки послуги балансування, які визначені в розділі 9 договору, з одного боку, відповідають редакції типового договору, узгодженого НКРЕКП, з іншого боку - в межах судового спору, пов'язаного зі стягненням їх вартості - позивач має обов'язок довести суду належними та допустимими доказами обставини надання/ненадання ним відповідачу таких послуг, обставини щодо їх обсягу та вартості. Водночас, виходячи із того, що надання послуг балансування перебуває у безпосередньому зв'язку з послугами транспортування природного газу, а за умов недотримання сторонами вимог щодо укладення додатків 1,2,3 (визначення переліку комерційних вузлів обліку газу, актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, які повинні містити схеми потоків газу через вузли обліку природного газу, їх місце розташування на схемі, межі балансової належності або схематичні позначення іншого обладнання чи засобів вимірювальної техніки) дійсно ставить в залежність можливість визначення обсягів переданого об'єму (обсягів) природного газу в усіх точках комерційного обліку. Водночас, не визначення обсягів, потужності/потужності з обмеженнями, замовлених та спожитих відповідачем, унеможливлює виконання всіх інших положень договору, у тому числі, в частині порядку визначення вартості послуг балансування.

Аналогічні правові висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №918/776/19, від 08.06.2021 у справі №903/904/19.

Скаржник також зазначає про те, що підставою оскарження судових рішень попередніх інстанцій зі справи №916/2467/19 є пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України, та підпункти а, в пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

АТ "Укртрансгаз" фактично вказує про: неповне з'ясування судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суди помилково визнали встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішеннях судів обставинам справи; порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Так, відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

Отже, умовою для застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України. Проте, у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України є необґрунтованими.

Що ж до інших підстав для скасування судового рішення, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, які наведені у частині 3 статті 310 ГПК України, як - от: суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частини третьої статті 310); або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 310); або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310), то обставин на підтвердження наявності таких підстав скаржником в касаційній скарзі не наведено.

Отже, Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги, перевіркою їх матеріалами справи, в контексті встановлених судами обставин також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію; враховано: межі, порядок та повноваження судів попередніх інстанцій та межі і порядок розгляду касаційної скарги Верховним Судом, наявність правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/2090/16 у подібних правовідносинах, недоведеність скаржником доводами касаційної скарги наявності підстав для відступу від неї. Верховний Суд відзначає, що аргументи касаційної скарги в частині посилання на порушення судами норм процесуального права не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлених ними обставин справи, містять посилання на обставини, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки згідно з імперативним приписом частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У розгляді даної справи колегія суддів також враховує позицію Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі №922/3987/19, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, і бере до уваги те, що постановою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 справу №922/3987/19 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням обставин справи та відсутністю викладеного висновку по суті спору.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v. Ukraine), заява №24402/02, § 27,20.05.2010).

Конвенція про захист прав і основоположних свобод має на меті гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, § 24,09.10.1979; "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain), заява № 38695/97, § 43,15.02.2000).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v.

Spain), зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ у справі "Monnel and Morris v. the
United Kingdom", заява № 9562/81, § 56,02.03.1987).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на рішення господарського суду Одеської області від 17.12.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 зі справи №916/2467/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення господарського суду Одеської області від 17.12.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 у справі №916/2467/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова