УХВАЛА

11 травня 2021 року

м. Київ

справа № 916/3236/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В. (головуючий), Колос І. Б. та Селіваненка В. П.,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест" (далі-Товариство)

на рішення господарського суду Одеської області від 14.09.2020 та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Цеоліт"

до Товариства

про стягнення 708 095,63 грн,

ВСТАНОВИВ:

16.04.2021 (згідно з відміткою на конверті) Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення господарського суду Одеської області від 14.09.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 зі справи № 916/3236/19.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині 1 статті 17 ГПК України.

Згідно з частинами 5 та 7 статті 12 ГПК України для цілей частинами 5 та 7 статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей частинами 5 та 7 статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення 708 095,63 грн заборгованості за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу товару, а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а ", "б ", "в " та "г" цієї ж норми.

Звертаючись із касаційною скаргою, Товариство зазначає, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої, оскільки оскаржувані судові рішення не відповідають такій практиці, що, на думку скаржника, підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.

Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Проте наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. При цьому доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність як і не може вказувати на таку обставину як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та сталу судову практику щодо застосування норм права.

Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а " - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Отже, касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а ", "б ", "в " та "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення господарського суду Одеської області від 14.09.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 у цій справі, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною 5 статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини 3 статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест" на рішення господарського суду Одеської області від 14.09.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 зі справи № 916/3236/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя В. Селіваненко