Історія справи

Ухвала КГС ВП від 09.09.2020 року у справі №918/776/19

УХВАЛА

01 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 918/776/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І. Б. (головуючий), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О. В.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства "Укртрансгаз" - Оніщук В. М. - адвокат (довіреність від 23.01.2020 №1-2259), Дудченко В. В. - адвокат (довіреність від
23.01.2020 №1-2263),

відповідача - акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" - Вознюк Є. В. -адвокат (довіреність від 02.01.2020 №007.2Др-91-0120),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг - не з'явився,

розглянувши матеріали касаційної скарги акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2020 (суддя Заголдна Я. В. )

та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від
13.07.2020 (колегія суддів: Дужич С. П. (головуючий), Саврій В. А., Коломис В. В. )

зі справи № 918/776/19

за позовом акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз")

до акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (далі - АТ "ОГС "Рівнегаз"),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП),

про стягнення заборгованості у сумі 71 421 086,84 грн.,

ВСТАНОВИВ:

АТ "Укртрансгаз" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до АТ "ОГС "Рівнегаз" про стягнення 71 421 086,84 грн. заборгованості (з них: 66 921 968,16 грн. основний борг, 355 852,51 грн. - 3% річних, 4 143 266,17 грн. пеня).

Позов обґрунтовано з посиланням на невиконанням відповідачем зобов'язань з компенсації обсягів добових небалансів природного газу які, на думку позивача, мають сплачуватися відповідачем на підставі договору транспортування природного газу від 17.12.2015 № 1512000713 за виставленими позивачем рахунками.

Відповідно до рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2020 зі справи № 918/776/19, яке залишено без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.07.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, тим, що оскільки в матеріалах справи відсутні додатки 1,2,3 до договору транспортування природного газу від 17.12.2015 № 1512000713, відповідно, позивачем не доведені обставини узгодження сторонами: розподілу потужності (додаток 1), транспортування (додаток 2) та переліку комерційних вузлів обліку газу, фактично встановлених на всіх фізичних точках входу/виходу до відповідного замовника (додаток 3). При цьому судами встановлено, що в укладеному договорі транспортування природного газу від 17.12.2015 № 1512000713 не погоджений порядок оплати за добові небаланси. Відсутність вказаних додатків, зокрема, додатку 3, вказує на неузгодженість сторонами при підписанні договору переліку комерційних вузлів обліку газу, фактично встановлених у пунктах приймання-передачі газу та їх характеристик: назв ПППГ (ГРС, ПВВГ), місця встановлення та типу ВОГ (до/після вузла редукування), Pmax абсолютного (МПа), максимальної витрати (об'єму) газу комерційним вузлом обліку за добу за стандартних умов, реквізитів акта розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін ( №, дата), як це передбачено додатками до типового договору. Обставин наявності у відповідача договірних зобов'язань у визначених позивачем обсягах та вартості позивачем не доведено. Акти приймання-передачі природного газу підписані без посилання на укладений договір, в якому не передбачалася така послуга, як балансування газу.

Складені позивачем односторонні акти не можуть бути визнані належними доказами на підтвердження визначення обсягу та, відповідно, вартості послуг балансування газу. Вимоги про стягнення пені, 3% відсотків річних є похідними вимогами від вимоги про стягнення суми заборгованості (основного боргу).

Не погоджуючись із судовими актами попередніх інстанцій, 30.07.2020 АТ "Укртрансгаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило зазначені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020).

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме: приписи статей 179, 180, частини 8 статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 203 204 638 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Кодексу газотранспортної системи, а також порушили норми процесуального права, а саме, приписи статей 2 7 11 13 42 73 74 75 76 77 78 79 80 86 236 237 238 269 275 277 ГПК України, що призвело до ухвалення незаконних та таких, що не ґрунтуються на обставинах справах судових рішень. При цьому скаржник зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо оплати заборгованості за послуги місячного балансування обсягів природного газу при неукладених додатках до договору транспортування природного газу.

АТ "Укртрансгаз" вказує на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, дана справа ставить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, оскільки предметом розгляду є заборгованість перед позивачем за послуги місячного балансування обсягів природного газу, який (позивач), у свою чергу, зобов'язаний здійснювати безпечне та безперебійне транспортування природного газу споживачам по всій території України та до країн Європейського Союзу.

Підставами касаційного оскарження, як зазначено у касаційній скарзі, є пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України, та підпункти а, в пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 08.09.2020, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз", розгляд касаційної скарги призначено на
01.10.2020.

АТ "ОГС "Рівнегаз" у відзиві на касаційну скаргу просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, зазначаючи про їх законність та обґрунтованість.

Від третьої особи відзив на касаційну скаргу не надходив.

01.10.2020 від АТ "ОГС "Рівнегаз" надійшло клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2020 та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.07.2020 у справі № 918/776/19.

У зв'язку з неотриманням копії зазначеного клопотання, представниками АТ "Укртрансгаз" у судовому засіданні 01.10.2020 заявлене усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні, з метою ознайомлення з клопотанням АТ
"ОГС "Рівнегаз".

Враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції (в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), Верховним Судом у судовому засіданні надано представникам АТ "Укртрансгаз" для ознайомлення клопотання АТ "ОГС "Рівнегаз" про закриття касаційного провадження у справі та, з урахуванням наданих ними усних пояснень по суті заявленого АТ "ОГС "Рівнегаз" клопотання й змісту касаційної скарги, вказане клопотання вирішено розглядати одночасно з касаційної скаргою.

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з
08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 918/776/19 на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) з огляду на таке.

Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від
16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Крім того, Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин) у конкретній справі.

За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги, Верховний Суд встановив наступне.

Так, згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами:

- 17.12.2015 позивачем, як оператором, та відповідачем, як замовником, укладено Договір транспортування природного газу № 1512000713 (далі - Договір), який відповідає умовам Типового договору, затвердженого постановою НКРЕКП від
30.09.2015 № 2497;

- обсяг послуг, що надаються за цим договором, визначається підписанням додатка 1 до цього договору (розподіл потужності) та/або додатка 2 (транспортування), які згідно з пунктом 2.8. Договору є його невід'ємними частинами. При цьому додаток 3 укладається у випадку, коли замовником послуг є оператор газорозподільної системи, прямий споживач, газодобувне підприємство або виробник біогазу (пункт 2.4. Договору);

- у пункті 2.5 Договору сторони визначили, що приймання-передача газу, документальне оформлення та подання звітності оператору здійснюються відповідно до вимог Кодексу;

- пунктом 5.5 Договору сторони передбачили, що на кожну фізичну точку входу/виходу до/з газотранспортної системи складається акт розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін, який має містити схему потоків газу через вузол обліку природного газу (ВОГ), його місце розташування на схемі, межу балансової належності та за необхідності схематичне позначення іншого обладнання чи засобів вимірювальної техніки (ЗВТ);

- у пункті 9.1 Договору зазначено, що у разі виникнення у замовника негативного місячного небалансу та не врегулювання ним негативного місячного небалансу відповідно до Кодексу в строк до 12 числа місяця, наступного за газовим місяцем, замовник зобов'язаний сплатити оператору за послуги балансування. Негативний місячний небаланс замовника визначається відповідно до Кодексу;

- при цьому відповідно до пунктів 9.3,9.4 Договору базова ціна газу визначається оператором відповідно до Кодексу. Оператор визначає базову ціну газу щомісяця в строк до 10 числа місяця наступного за газовим місяцем, та розміщує її на своєму веб-сайті. Оператор до 14 числа місяця, наступного за газовим місяцем, надає замовнику на його електронну адресу розрахунок вартості послуг балансування та рахунок - фактуру. Замовник зобов'язаний здійснити оплату у строк, що не перевищує п'яти банківських днів;

- послуги, які надаються за цим договором, за винятком послуг балансування, оформлюються оператором і замовником актами наданих послуг (пункт 11.1 Договору);

- згідно з пунктом 11.4 Договору послуги балансування оформлюються одностороннім актом за підписом оператора на весь обсяг негативного місячного небалансу, неврегульованого замовником відповідно до Кодексу та розділу ІХ цього договору;

- судами попередніх встановлено, що додатки 1,2,3 до Договору в матеріалах справи відсутні, сторонами до матеріалів справи не надані, оскільки ні станом на момент підписання Договору, ні у подальшому (у тому числі, й шляхом укладання додаткової угоди), такі додатки сторонами не укладалися;

- позивачем як оператором ГСТ було здійснено процедуру алокації (віднесення оператором ГТС обсягу природного газу в точку входу/виходу) до/з газотранспортної системи по замовниках послуг транспортування, з метою визначення за певний період обсягів небалансу таких замовників) та встановлено наявність у відповідача негативних місячних небалансів (різниця між обсягами природного газу, поданими замовником послуг транспортування для транспортування на точці входу та відібраними замовником послуг транспортування з газотранспортної системи на точці виходу, що визначається за процедурою алокації) природного газу: за березень 2019 року виявлено остаточні обсяги добових небалансів в розмірі 3 174 250 м3 (32 853 488 кВт/год. ) на загальну вартість 30 630 192,02 грн. (акт від 31.03.2019 № 03-2019-1512000713 врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць березень 2019 року, коригуючий акт від 30.05.2019 № 03-2019-1512000713-05 врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць березень 2019 року до акту від 31.03.2019 № 03-2019-1512000713); за квітень 2019 року виявлено остаточні обсяги добових небалансів в розмірі 1 999 996 м3 (20 699 959 кВт/год. ) на загальну вартість 17 517 828,98 грн. (акт від 30.04.2019 № 04-2019-1512000713 врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць квітень 2019 року); за травень 2019 року виявлено остаточні обсяги добових небалансів в розмірі 1 460 305,53 м3 (15 114 162 кВт/год. ) на загальну вартість 12 006 796,71 грн. (акт від 31.05.2019 № 05-2019-1512000713 врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць травень 2019 року); за червень 2019 року виявлено остаточні обсяги добових небалансів в розмірі 780 268 м3 (8 075 774 кВт/год. ) на загальну вартість 6 767 150,45 грн. (акт від 30.06.2019 № 06-2019-1512000713 врегулювання щодобових небалансів за газовий місяць червень 2019 року), всього на загальну суму 66 921 968,16 грн. ;

- вимоги про стягнення пені у розмірі 4 143 266,17 грн. та 3% річних у розмірі 355 852,51 грн. є похідними вимогами від вимоги про стягнення суми основного боргу.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 66 921 968,16 грн. заборгованості за Договором за надані послуги балансування обсягів природного газу, а також нарахованих на суму основного боргу пені у розмірі у розмірі 4 143
266,17 грн. та 3% річних у розмірі 355 852,51 грн.

Верховний Суд, на підставі встановлених судами обставин справи, здійснюючи перевірку правильності застосування судами норм матеріального права, на які вказувало АТ "Укртрансгаз" у касаційній скарзі, а саме: статей 179, 180, частини 8 статті 181 ГК України, статей 203 204 638 642 ЦК України, Кодексу газотранспортної системи, зазначає таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 14 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 626, частиною 1 статті 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до Статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Статтею 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини 2 , 3 статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов'язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату.

Однак усі вони (права та обов'язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

Отже, предмет договору визначається у момент його укладення, без нього не може існувати договору, а тому не може виникати зобов'язання; предмет договору має відображати головну суть договору даного виду.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/22058/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами виникли правовідносини з транспортування природного газу на підставі Договору, відповідно до пунктів
2.1,2.4,2.8 якого обсяг послуг, що надаються за цим договором, визначаються відповідно до додатків 1 (розподіл потужності) та додатка 2 (транспортування).

При цьому судами встановлено, що додатки 1,2 до Договору сторонами не укладалися, доказів укладання зазначених додатків сторонами до матеріалів справи не надано.

З урахуванням встановлених судами фактичних обставин справи, а також положень статей 203 204 638 642 ЦК України, статей 179 180 ГК України, частини 8 статті 181 ГК України, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій правильно застосовані вказані норми матеріального права.

Висновок судів попередніх інстанцій про те що Договір є неукладеним, оскільки сторонами не погоджено предмет договору транспортування (потужності та обсяг транспортування газу), і тому такий договір не створює юридичних наслідків для його сторін, у тому числі, й у частині дій, передбачених відповідним пунктом такого договору (у цьому випадку, пунктом 11.4.), повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі № 916/2090/16 у подібних правовідносинах, і Суд не вбачає підстав відступати від неї.

За таких обставин, не знайшли свого підтвердження доводи АТ "Укртрансгаз" стосовно відсутності висновку Верховного Суду щодо оплати заборгованості за послуги балансування обсягів природного газу при неукладених додатках до договору транспортування природного газу, оскільки такий висновок існує та викладений Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі № 916/2090/16 у подібних правовідносинах і був врахований у розгляді даної справи судами попередніх судових інстанцій.

Аргументи скаржника стосовно того, що постанова Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 916/2090/16 не є релевантною до спірних правовідносин, а також посилання на те, що існують справи, в яких встановлені обставини, що мають преюдиціальне значення для справи, яка розглядається стосовно встановлення обставин укладеності договору, не приймаються Верховним Судом до уваги з огляду на таке.

У справі що розглядається як і у справі № 916/2090/16, суди виходили з того, що додатки № 1,2,3 до Договору, які є невід'ємною частиною такого договору сторонами не укладалися, що, у свою чергу, свідчить про недосягнення сторонами згоди при підписанні Договору щодо умов розподілу потужності та транспортування природнього газу. Суд зазначає про неможливість, у даному випадку, виникнення в учасників правовідносин зобов'язань поза межами укладеного ними договору на підставі самих лише норм Кодексу газотранспортної системи та не вбачає підстав для відступу від викладеної Верховним Судом правової позиції у справі № 916/2090/16 щодо відсутності підстав для оплати послуг балансування обсягів природного газу при неукладених додатках до договору транспортування природного газу.

Водночас за змістом касаційної скарги скаржником визначено таку підставу касаційного оскарження, як: "відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, в частині висновків суду щодо оплати заборгованості за послуги добового балансування обсягів природного газу при неукладених додатках до договору транспортування природного газу (пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України)".

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16. Критерії, які є визначальними для кваліфікації відносин як подібних, визначаються судом.

Той факт, що у справі № 916/2090/16 розглядалися місячні небаланси, а у справі № 918/776/19 - добові небаланси не має суттєвого значення для визначення подібності спірних правовідносин та не впливає на правовий висновок у цих правовідносинах. Адже в даному випадку визначальним є правильність застосування судами норм права, а саме: приписів статей 179, 180, частини 8 статті 181 ГК України, статей 203 204 638 642 ЦК України, Кодексу газотранспортної системи, а також приписів статей 2 7 11 13 42 73 74 75 76 77 78 79 80 86 236 237 238 269 275 277 ГПК України.

Посилання скаржника на справи № 911/1979/18, № 922/2529/18 та № 918/591/18, встановлені обставини у яких, на думку скаржника, мають преюдиціальне значення для справи, що розглядається Суд відхиляє, з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Великою Палатою у справі № 917/1345/17 викладено позицію, згідно з якою преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Оскільки обставини, які входять до предмета доказування у межах даного спору, безпосередньо не досліджувалися і не встановлювалися у справах № 911/1979/18, № 922/2529/18 та № 918/591/18, відповідно встановлені у таких справах обставини не мають преюдиціального значення для справи № 918/776/19.

Скаржник також зазначає про те, що підставою оскарження судових рішень попередніх інстанцій зі справи є пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України, та підпункти а, в пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

АТ "Укртрансгаз" фактично вказує про: неповне з'ясування судами попередніх інстанцій обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суди помилково визнали встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішеннях судів обставинам справи; порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Так, відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

Отже, умовою для застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України. Проте, у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України є необґрунтованими.

Що ж до інших підстав для скасування судового рішення, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, які наведені у частині 3 статті 310 ГПК України, як - от: суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частини третьої статті 310); або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 310); або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310), то обставин на підтвердження наявності таких підстав скаржником в касаційній скарзі не наведено.

Верховний Суд відзначає, що частина 3 статті 287 ГПК України регламентує які судові рішення не підлягають касаційному оскарженню. Підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України визначені випадки, які є виключенням із загального правила про необхідність відкриття касаційного провадження у справі в судових рішеннях, які не підлягають касаційному оскарженню, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено. Відтак посилання на підпункти а, в пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України в цьому випадку не мають правового підґрунтя.

При цьому використання оціночних чинників, як-от: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Отже, Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги, перевіркою їх матеріалами справи, в контексті встановлених судами обставин також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію; враховано: межі, порядок та повноваження судів попередніх інстанцій та межі і порядок розгляду касаційної скарги Верховним Судом, наявність правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі № 916/2090/16 у подібних правовідносинах, недоведеність скаржником доводами касаційної скарги наявності підстав для відступу від неї. Верховний Суд відзначає, що аргументи касаційної скарги в частині посилання на порушення судами норм процесуального права не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлених ними обставин справи, містять посилання на обставини, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки згідно з імперативним приписом частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United
Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

За наведених обставин, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2020 та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від
13.07.2020 зі справи № 918/776/19.

Керуючись статтями 234 235 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Клопотання акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2020 та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.07.2020 у справі № 918/776/19 - задовольнити.

2. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення господарського суду Рівненської області від 15.05.2020 та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від
13.07.2020 зі справи № 918/776/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова