Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.05.2018 року у справі №3/187/09

УХВАЛА

03 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 3/187/09

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області

на додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду у складі Савицького Я.Ф. - головуючого, Колоколова С.І., Разюк Г.П. від 20 березня 2018 року

за скаргою заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 на дії Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області

за позовом виконуючого обов'язки прокурора Заводського району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради

до фізичної особи-підприємця Комарницького Сергія Олександровича

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у Миколаївській області

за участю Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області

про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 20 258,83
грн.,

ВСТАНОВИВ:

Заводський відділ державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 16 квітня 2018 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 березня 2018 року у даній справі.

За наслідками перевірки матеріалів поданої касаційної скарги, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 3/187/09 і в обґрунтування цієї відмови зазначає таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплено і в частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках? на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) суд визначає в межах, встановлених статті 15 Господарського процесуального кодексу України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За приписами частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частинами 1, 4 статті 232 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) судовими рішеннями є ухвали, рішення, постанови, судові накази. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Так правовою підставою прийняття апеляційним господарським судом оскаржуваної додаткової постанови став наведений вище пункт 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), оскільки при прийнятті Одеським апеляційним господарським судом постанови від 22 листопада 2017 року у даній справі (якою задоволено апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області та скасовано ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04 жовтня 2017 року), не було вирішено питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що дія наведеної вище частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) поширюється і на додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 березня 2018 року, оскільки вона, по суті, є похідною від первісного судового акта, а саме постанови цього ж суду від 22 листопада 2017 року, тобто є його невід'ємною частиною.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що при прийнятті додаткової постанови апеляційним судом порушено вимоги частини 6 статті 4 та статті 129 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), неправильно застосовано норми частини 1 статті 91, статті 96 Цивільного кодексу України, не враховано приписи Типового положення № 1183/5 від 20 квітня 2016 року, що стало наслідком безпідставного стягнення з Головного управління юстиції у Миколаївській області суми судового збору, оскільки ці кошти мали би бути стягнуті із Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв.

Однак з резолютивної частини оскаржуваної постанови вбачається, що сплачений Прокуратурою Миколаївської області за подання апеляційної скарги у даній справі судовий збір у розмірі 1 600 грн. стягнуто саме із Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв, хоча і через Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області.

Оскільки подана касаційна скарга по суті зводиться до висловлення незгоди саме із порядком стягнення бюджетних коштів з рахунку Головного територіального управління, замість його структурного підрозділу, її розгляд не матиме жодного значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

За таких обставин, керуючись статтями 2, 15, 17, 232, 234, 244, частинами 2, 3, 5 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 березня 2018 року у справі № 3/187/09.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.