Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.01.2018 року у справі №907/335/16

УХВАЛА

28 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 907/335/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю:

ОСОБА_4

представників:

Генеральної прокуратури України - Кравчук О.А.,

Ужгородської міської ради - не з'явився,

Закарпатської обласної клінічної

лікарні ім. А.Новака - Олійника Р.Б.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Турист ЛТД" - не з'явився,

ОСОБА_4 - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 (у складі колегії суддів: Матущак О.І. (головуючий), Бойко С.М., Скрипчук О.С.)

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.11.2016 (у складі колегії суддів: Пригара Л.І. (головуючий), Бобрик Г.Й., Ушак І.Г.)

у справі № 907/335/16

за позовом Керівника Ужгородської місцевої прокуратури

до Ужгородської міської ради,

Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А.Новака

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А.Новака - Товариства з обмеженою відповідальністю "Турист ЛТД",

про визнання незаконними і скасування пунктів рішень Ужгородської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Керівник Ужгородської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради (далі - Ужгородська міськрада), Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А.Новака (далі - Лікарня), у якому просив: - визнати незаконними та скасувати пункт 1.31 рішення Ужгородської міськради від 29.03.2013 № 865 (про надання Лікарні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 1.32 га для будівництва багатоквартирних житлових будинків в районі АДРЕСА_1 з подальшою передачею їх в оренду) і пункт 1.17 рішення Ужгородської міськради від 31.05.2013 № 922 (про затвердження проекту землеустрою щодо відведення Лікарні зазначеної земельної ділянки та надання її в оренду строком на 5 років до 31.05.2018); - визнати недійсним договір оренди землі від 11.06.2013 № 1588, укладений між відповідачами, скасувати його державну реєстрацію; - повернути земельну ділянку площею 1,32 га, кадастровий номер НОМЕР_1, по АДРЕСА_1 до територіальної громади міста.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Ужгородської міськради в оскаржуваній частині прийнято з порушенням процедури відведення земельної ділянки, порядку встановлення і зміни цільового призначення землі та суперечать положенням статей 12, 20, 40, 41 Земельного кодексу України (далі - ЗК) і статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Крім того, Прокурор посилається на те, що договір оренди цієї земельної ділянки, укладений 11.06.2013 між відповідачами у справі, не відповідає вимогам статті 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки він не містить таких істотних умов як збереження стану об'єкта оренди, передача в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Звернення з цим позовом до суду Прокурор обґрунтовує суспільною потребою у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельними ділянками комунальної власності, а також повернення у розпорядження територіальної громади землі, яка вибула з її користування незаконно.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.09.2016 до участі у справі як третю особу залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Турист ЛТД" (далі - ТОВ "Турист ЛТД").

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.11.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення з посиланням на положення статей 12, 19, 20, 38, 39, 116, 123, 124 ЗК, законів України "Про регулювання містобудівної діяльності" і "Про оренду землі" мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову з огляду, зокрема на те, що:

- оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки прийнято внаслідок формування нової земельної ділянки для подальшої передачі в оренду відповідно до частини 1 статті 123 ЗК і на підставі повноважень, визначених положеннями частини 1 статті 122 ЗК, а наступне рішення про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у користування узгоджується з порядком його прийняття, передбаченим частиною 6 статті 123 ЗК;

- категорія земельної ділянки "землі житлової та громадської забудови" за цільовим призначенням та згідно з пунктом б) частини 1 статті 19 ЗК окремо не поділяється на землі "житлової забудови" і "землі громадської забудови", а відноситься до однієї і тієї ж категорії, водночас зазначеними рішеннями Ужгородської міськради не вирішувалося питання про зміну категорії земельної ділянки за її цільовим призначенням, а лише розглядалося питання про підготовку для надання та надання цієї земельної ділянки в оренду;

- прокурором не доведено наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу держави у зв'язку з прийняттям органом місцевого самоврядування зазначених рішень та подальшим укладенням на їх підставі договору оренди землі, який за встановлених судом обставин відповідає вимогам закону.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2017 року ОСОБА_4 (особа, яка не брала участі у справі) подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвали нове рішення, яким позов Прокурора задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 аргументує, зокрема тим, що суди в порушення вимог чинного законодавства не врахували, що спірна земельна ділянка відноситься до земель громадської забудови, тому відведення її органом місцевого самоврядування для житлового будівництва без внесення змін до генерального плану міста є протиправним; статутна діяльність Лікарні не містить виду діяльності, який би надавав можливість відповідачу використовувати спірну земельну ділянку за вказаним у рішенні ради цільовим призначенням; передача радою в оренду спірної земельної ділянки для будівництва багатоквартирних будинків є нераціональним розпорядженням землею як власністю територіальної громади, яке порушує у тому числі законний інтерес скаржника, як члена територіальної громади.

У відзивах на касаційну скаргу Лікарня зазначає, що судові рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням усіх фактичних обставин справи та наданням відповідної правової оцінки всім доказам. Крім того, Лікарня звернулася до суду з клопотанням про закриття касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у редакції, чинній з 15.12.2017, оскільки оскаржуваними судовими рішеннями питання про права, інтереси та обов'язки скаржника не вирішувалося.

Ужгородська міськрада, ТОВ "Турист ЛТД" у судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення на касаційну скаргу та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

За приписами статті 107 ГПК (у редакції, чинній до 15.12.2017, на момент подання касаційної скарги у справі, яка розглядається) сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК (тут і далі - у редакції, чинній з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 3 ГПК судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Право особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи передбачено також положеннями статті 287 ГПК.

За змістом статей 308, 310 ГПК касаційна інстанція має право скасувати судове рішення у справі, а справу передати на новий розгляд, якщо господарський суд припустився такого порушення процесуальних норм як ухвалення рішення про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі.

Отже, як за нормами ГПК у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, так і за нормами ГПК у редакції, чинній з 15.12.2017, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права особи, не залученої до участі у справі, а й її процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, предметом позову у справі, яка розглядається, є, зокрема, вимоги Прокурора про визнання недійсними пунктів рішень Ужгородської міськради та укладеного між відповідачами на підставі цих рішень договору оренди землі від 11.06.2013 № 1588.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставу звернення до суду касаційної інстанції ОСОБА_4 аргументує порушенням оскаржуваними судовими рішеннями прав та законних інтересів територіальної громади міста Ужгорода, у тому числі і його (скаржника) як члена цієї громади.

Відповідно до статті 56 ГПК держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Проте, суд касаційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_4 не є учасником спірних правовідносин, судами попередніх інстанцій не вирішувалося питання про права та обов'язки скаржника, а останнім не підтверджено наявності процесуальної правосуб'єктності на звернення до суду в інтересах територіальної громади з відповідною скаргою.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Згідно з пунктом 3 частини 1, частини 2 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій питання про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_4 не вирішувалося, у оскаржуваних судових рішеннях відсутні будь-які посилання та висновки суду про права та обов'язки цієї особи, а також з урахуванням клопотання Лікарні, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 296 ГПК.

Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2017 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.11.2016 у справі № 907/335/16 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий