Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.01.2019 року у справі №9901/56/19

УХВАЛА

31 січня 2019 року

Київ

справа №9901/56/19

адміністративне провадження №П/9901/56/19

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бившевої Л.І. розглянув матеріали скарги позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 у січні 2019 року звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою (позовною заявою), у якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 20.11.2018 № 3536/0/15-18 "Про відмову в продовженні строку відрядження як тимчасового переведення судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 до Солом'янського районного суду міста Києва для здійснення правосуддя на шість місяців у межах загального річного строку";

зобов'язати Вищу раду правосуддя внести до порядку денного засідання Вищої ради правосуддя та розглянути повторно питання щодо продовження строку відрядження як тимчасового переведення судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 до Солом'янського районного суду міста Києва для здійснення правосуддя на шість місяців у межах загального річного строку.

ОСОБА_1 також просить поновити строк на оскарження рішення Вищої ради правосуддя від 20.11.2018 № 3536/0/15-18 "Про відмову в продовженні строку відрядження як тимчасового переведення судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 до Солом'янського районного суду міста Києва для здійснення правосуддя на шість місяців у межах загального річного строку".

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що рішення Вищої ради правосуддя від
20.11.2018 № 3536/0/15-18 "Про відмову в продовженні строку відрядження як тимчасового переведення судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 до Солом'янського районного суду міста Києва для здійснення правосуддя на шість місяців у межах загального річного строку" є незаконним та необґрунтованим, оскільки Вища рада правосуддя порушила закріплений у статті 24 Конституції України принцип рівності, за яким громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а також заборонено привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Окрім того, Вища рада правосуддя порушила право позивача на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України, якою передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22.01.2019 скаргу (позовну заяву) ОСОБА_1 передала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, з огляду на те, що надіслана безпосередньо до Великої Палати Верховного Суду скарга (позовна заява) подана не у спосіб, встановлений законом, а саме: до неналежного суду.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, Верховний Суд виходить з такого.

Вища рада правосуддя оскаржуване рішення про відмову в продовженні строку відрядження як тимчасового переведення судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 до Солом'янського районного суду м. Києва мотивувала тим, що строк відрядження судді ОСОБА_1 закінчився 29.06.2018 і станом на час розгляду подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від
20.06.2018 № 21-3104/18 про продовження цього строку на шість місяців у межах загального річного строку суддя здійснює правосуддя в Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області. Згідно з інформацією Державної судової адміністрації України про стан здійснення правосуддя в Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області, в якому суддя ОСОБА_1 обіймає штатну посаду, середньомісячна кількість справ, що надходять одному судді, становить 55 справ, що свідчить про надмірне навантаження, відповідно відрядження судді ОСОБА_1 до Солом'янського районного суду м. Києва вплине на здійснення правосуддя у Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області. При цьому Вища рада правосуддя врахувала, що загальний річний строк, у межах якого може бути продовжений строк відрядження, закінчується наприкінці грудня 2018 року, тому мета відрядження судді - врегулювання навантаження в Солом'янському районному суді м. Києва не буде досягнута.

Відповідно до частини 2 статті 35 Закону України "Про вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 № 1798-VIII порядок та підстави оскарження рішення Вищої ради правосуддя визначаються законом. Підстави оскарження окремих рішень Вищої ради правосуддя визначаються частини 2 статті 35 Закону України "Про вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 № 1798-VIII.

Порядок та підстави переведення судді з одного суду до іншого визначені у главі 9 частини 2 статті 35 Закону України "Про вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 № 1798-VIII.

Відповідно до частини 2 статті 35 Закону України "Про вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 № 1798-VIII відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється у порядку, затвердженому Вищою радою правосуддя за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 № 54/0/15-17 затверджено Порядок

відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення).

У відповідності до пункту 6 розділу IV цього Порядку за результатами розгляду подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Вища рада правосуддя ухвалює рішення про відрядження судді.

Згідно з пунктом 5 розділу V цього Порядку рішенням Вищої ради правосуддя за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України строк відрядження судді може бути продовжено в межах загального річного строку.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України здійснив офіційне тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України у рішеннях від 25.11.1997 № 6-зп, від 25.12.1997 № 9-зп, від
14.12.2011 № 19-рп/2011.

У рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що у своїх рішеннях він послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова). Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

Відповідно до статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Згідно з статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до статті 1 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно з Конституції України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя визначені у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктами 2,3 частини першої зазначеної статті правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності дій чи бездіяльності, законності актів Вищої ради правосуддя.

Разом з тим держава законами встановлює критерії, за якими право на доступ до суду не є абсолютним (воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням).

Так, право на оскарження рішень Вищої ради правосуддя обмежено законом шляхом визначення в законі рішень, які є об'єктом оскарження, та суб'єктів оскарження таких рішень. частини 2 статті 35 Закону України "Про вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 № 1798-VIII передбачена можливість оскарження рішення Вищої ради правосуддя про переведення судді. Закон України "Про вищу раду правосуддя" не передбачає оскарження рішення Вищої ради правосуддя про відмову в продовженні строку відрядження судді.

Окрім того, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Об'єктом судового захисту є фактично порушені суб'єктивні права особи.

Стверджувальні позивачем порушення Вищою радою правосуддя його права на рівність перед законом та права на працю унаслідок відмови у продовженні строку його відрядження як тимчасового переведення з посади судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області до Солом'янського районного суду м.

Києва не можна вважати обґрунтованими, адже позивач перебуває на посаді судді у штаті Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області і його право на працю не порушено. Прийняття рішення про відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації та продовження строку відрядження в межах загального річного строку є правом Вищої ради правосуддя, яке реалізується виключно у разі встановлення Вищою радою правосуддя визначених законом підстав та умов. Рішення про відмову у продовженні зазначеного строку відрядження не передбачає для позивача наслідків, не породжує і не припиняє його прав та обов'язків, а отже, не порушує його прав.

Враховуючи наведене, позов ОСОБА_1 про оскарження рішення Вищої ради правосуддя "Про відмову в продовженні строку відрядження як тимчасового переведення судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 до Солом'янського районного суду міста Києва для здійснення правосуддя на шість місяців у межах загального річного строку" не підлягає судовому розгляду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2018 у справі № П/9901/135/18 (провадження № 11-70сап18) зазначила, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі належить відмовити.

Керуючись статтями 19, 170, 248, 266, Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала Верховного Суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвалу може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття..............

Л.І. Бившева,

Суддя Верховного Суду