Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.01.2019 року у справі №9901/50/19
Постанова ВП ВС від 12.06.2019 року у справі №9901/50/19

УХВАЛА

29 січня 2019 року

Київ

справа №9901/50/19

адміністративне провадження №П/9901/50/19

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гончарової І.А., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - суддя апеляційного суду Закарпатської області Фазикош Ганна Василівна про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

28 січня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - суддя апеляційного суду Закарпатської області Фазикош Ганна Василівна, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВККС при здійсненні кваліфікаційного оцінювання судді апеляційного суду Закарпатської області Фазикош Ганни Василівни через неврахування висновку Громадської ради доброчесності та ігнорування скарг на суддю-кандидата;

- визнати необ'єктивним, протиправним і скасувати рішення ВККС у складі Бутенка В.І., Василенка А.В. та Шилової Т.С. від 03 серпня 2018 року № 1477/ко-18 щодо визнання судді апеляційного суду Закарпатської області Фазикош Ганни Василівни такою, що відповідає займаній посаді.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки позивач є заявником і скаржником щодо дій судді апеляційного суду Закарпатської області Фазикош Ганни Василівни до Вищої ради правосуддя та ВККС, до повноважень яких Конституцією України та спеціальним законом віднесено здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів та кваліфікаційного оцінювання суддів, рішення ВККС в особі комісії під головуванням Бутенка В.І., за участю членів Василенка А.В., Шилової Т.С. від 03 серпня 2018 року № 1477/ко-18 щодо відповідності судді Фазикош Ганни Василівни займаній посаді стосується його прав та інтересів.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У пункті 8 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що " поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; е) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Зазначене дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема у справах №800/435/17, № 800/559/17, № 800/149/18 та № 9901/472/18.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, оскаржуваним рішенням ВККС від 03 серпня 2018 року за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді суддю апеляційного суду Закарпатської області Фазикош Ганну Василівну визнано такою, що відповідає займаній посаді.

Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд здійснюється відповідно до Конституції та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі-Закон № 1402-VIII).

Відповідно до ~law17~ кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації.

Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: 1) заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі у конкурсі; 2) рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Згідно з положеннями ~law18~ Вища кваліфікаційна комісія суддів України протягом трьох місяців з дня надходження відповідної письмової заяви ухвалює рішення про призначення кваліфікаційного оцінювання, крім випадку проведення кваліфікаційного оцінювання у зв'язку з накладенням дисциплінарного стягнення чи інших випадків, визначених законом.

За результатами проведення кваліфікаційного оцінювання Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює одне з рішень, визначених ~law19~.

Кваліфікаційне оцінювання проводиться прозоро та публічно, у присутності судді (кандидата на посаду судді), який оцінюється, та будь-яких заінтересованих осіб.

У розгляді питання про кваліфікаційне оцінювання судді можуть бути присутніми представники органу суддівського самоврядування.

Відповідно до ~law20~ Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору є оскарження акта індивідуальної дії, який ухвалений ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання стосовно судді.

За таких обставин, Суд вважає, що право на оскарження рішень (актів індивідуальної дії) ВККС, що приймаються за результатами кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), має лише суддя, якого це рішення стосується, в порядку передбаченому КАС України. В той час як інші особи в силу вимог законодавства позбавлені права оскаржувати відповідні рішення ВККС, оскільки такі рішення не мають безпосереднього впливу на права, свободи та інтереси цих осіб і не порушують їх.

Таким чином, з огляду на вищевикладене ОСОБА_2 не має права на оскарження рішення, ухваленого ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання судді апеляційного суду Закарпатської області Фазикош Ганни Василівни, що також стосується і позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності ВККС, яка є похідною від вимоги про скасування рішення.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", Заяви № 17160/06 та №35548/06).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими позивач звернувся до адміністративного суду, і наведене вище законодавче регулювання порядку оскарження рішень ВККС, які ухвалені за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, Суд вважає, що у відкритті провадження за позовом ОСОБА_2 слід відмовити.

На виконання вимог частини 6 статті 170 КАС України та в аспекті спірних правовідносин суд роз'яснює, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" варто тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, що не підлягають розгляду саме в порядку адміністративного судочинства, спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а також спори стосовно яких законом встановлені імперативні вимоги щодо суб'єктного складу.

Спір, за вирішенням якого звернувся позивач, не підлягає судовому розгляду, оскільки законом (~law23~) встановлені імперативні вимоги щодо суб'єктного складу, тому у цій справі суд не зазначає, до юрисдикції якого суду віднесено його вирішення.

Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15 березня 2018 року у справі №800/414/17.

Керуючись статтями 22, 170, 266 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі № 9901/50/19 за позовом ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - суддя апеляційного суду Закарпатської області Фазикош Ганна Василівна про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення.

Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.

Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала складена та підписана 29 січня 2019 року.

Суддя І.А. Гончарова