Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.03.2019 року у справі №9901/146/19

УХВАЛА

Іменем України

23 травня 2019 року

Київ

справа №9901/146/19

адміністративне провадження №П/9901/146/19

Верховний Cуд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

головуючого судді - Ханової Р. Ф.,

суддів Гончарової І. А., Олендера І. Я., Пасічник С. С., Шипуліної Т. М.,

при секретарі судового засідання Статілко Ю. С.

за участю сторін, їх представників:

позивач - ОСОБА_3 особисто,

від третьої особи - Орленко А. О. за довіреністю від 01 березня 2019 року № 05/3-11-19,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження клопотання Погребняка С. П. - представника Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - прокуратура Дніпропетровської області, про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛ:

20 березня 2019 року ОСОБА_3 (далі - позивач у справі) звернувся до Верховного Суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - Комісія, відповідач у справі), в якому з урахування заяви про уточнення позовних вимог від 10 квітня 2019 року просив визнати протиправним і нечинним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 12 грудня 2018 року №559 ДП-18 про притягнення прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарне провадження стосовно нього просив закрити.

Позов обґрунтовує тим, що спірне рішення відповідача ґрунтується на припущеннях та винесено з очевидними ознаками протиправності та підлягає скасуванню.

Вказує, що в основу спірного рішення Комісії покладено дії позивача, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, які полягають у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або відмові від проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння та ненадання документів, які підтверджують, що прокурор не перебував у такому стані.

Позивач зазначає, що під час проведення службового розслідування за вказаним фактом, ним до прокуратури Дніпропетровської області надано висновок від 23 серпня 2018 року №1693 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно до якого ознак сп'яніння не виявлено.

Крім того, позивачем не зазначено місця роботи, так як стаття 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів містить пряму заборону на використання свого службового становища, тому це може бути сприйняте як намагання вчинити вплив на відповідних посадових осіб, зокрема, працівників поліції.

Крім того, позивач доводить, що постановою Саксаганського районного суду м.

Кривого Рогу від 03 вересня 2018 року у справі № 214/5652/18 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Правовими підставами позовних вимог визначено положення частини 3 статті 62 Конституції України, стаття 43 Закону України "Про прокуратуру", частина 3 статті 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року, Закон України "Про національну поліцію".

15 квітня 2019 року до Верховного Суду надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог, в якій позивач вказує, що спірне рішення відповідача є немотивованим та очевидно незаконним.

Доводить, що Комісією при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано висновок медичного огляду від 23 серпня 2018 року № 1693 та рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 03 вересня 2018 року у справі № 214/5652/18, в якому встановлено факт, що має юридичне та преюдиційне значення, а саме те, що позивач керував автомобілем не в стані алкогольного сп'яніння. Твердження відповідача про тривале не проходження позивачем медичного огляду жодним чином не мотивоване, не має посилань на норми закону, тому є безпідставним. Крім того, в оскаржуваному рішенні не вказано жодного нормативного документа, який би свідчив про обов'язковість виконання вимог, передбачених статтею 266 КУпАП та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103.

Вважає дії працівників поліції пов'язані з зупинкою транспортного засобу під керуванням позивача та збирання відповідних доказів у подальшому не відповідають статті 62 Конституції України та Закону України "Про національну поліцію".

Також позивач вказує, що відповідачем не наведено жодних обставин, які б свідчили про негативний суспільний резонанс вказаної події, оскільки про зазначене відсутні будь які відомості в засобах масової інформації чи інших джерелах, так як про цю подію, крім працівників поліції та керівництва прокуратури, не було відомо нікому.

23 квітня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначає, що оскаржуване рішення Комісії від 12 грудня 2018 року № 559 ДП-18 про притягнення прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 Пізняка Віктора Івановича до дисциплінарної відповідальності прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про прокуратуру", а тому є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

23 квітня 2019 року у Верховному Суді зареєстровано клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Клопотання обґрунтоване тим, що відповідно до частини 1 статті 50 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя. Таким чином закон встановлює альтернативну підвідомчість справ про оскарження рішень Комісії.

Комісія зазначає, що ОСОБА_3 використав своє право, визначене зазначеною нормою, звернувшись 17 січня 2019 року до Вищої ради правосуддя зі скаргою на рішення Комісії від 12 грудня 2018 року № 559 ДП-18 про притягнення прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 Пізняка Віктора Івановича до дисциплінарної відповідальності.

За результатами розгляду цієї скарги Вищою радою правосуддя прийнято рішення від 12 березня 2019 року № 725/0/15-19, яким залишено без змін рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 12 грудня 2018 року №559 ДП-18.

24 квітня 2019 року до Верховного Суду надійшли пояснення прокуратури Дніпропетровської області, у яких представник третьої особи зазначає, що позовна заява ОСОБА_3 не підлягає задоволенню. Відповідно до статті 19 Закону України "Про прокуратуру", статті 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів Комісія обґрунтовано кваліфікувала дії позивача та згідно з підпунктами 5 і 6 частини 1 статті 43 Закону України "Про прокуратуру" обрала застосований до прокурора вид стягнення у виді звільнення з органів прокуратури, який відповідає принципу пропорційності.

08 травня 2019 року представник відповідача надав до Верховного Суду доповнення до клопотання про закриття провадження, у якому вказане клопотання обґрунтовано з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 14 березня 2019 року в справі № 9901/789/18.

20 травня 2019 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника відповідача про розгляд цієї справи без участі представника Комісії на підставі матеріалів справи, яке задоволено Судом.

23 травня 2019 року у судовому засіданні позивач заперечував проти закриття провадження у справі, з підстав наведених у позовній заяві. Зазначив, що посилання відповідача на статтю 50 Закону України "Про прокуратуру" є безпідставним, оскільки вона прямо суперечить нормам Кодексу адміністративного судочинства України. Підстави для закриття провадження, визначені частиною 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає відсутніми.

Представник третьої особи не заперечував проти клопотання про закриття провадження у справі.

За змістом частини 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, зокрема, актів, дій чи бездіяльності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завданням адміністративного судочинства, як визначено у частині 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписами статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 50 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.

Згідно з частиною 3 статті 54 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" у випадку скасування судом рішення Вищою радою правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, Вища рада правосуддя розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що у разі оскарження прокурором рішення Комісії до Вищої ради правосуддя предметом судового розгляду в подальшому може бути лише рішення Вищої ради правосуддя, прийняте за результатом розгляду такої скарги. Рішення ж Комісії після його перегляду Вищою радою правосуддя не може бути повторно переглянуте ще й судом. У випадку скасування судом рішення Вищої ради правосуддя, прийнятого за результатом розгляду скарги на рішення Комісії, Вища рада правосуддя розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

Правова позиція з аналогічного питання висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року в справі № 9901/789/18.

Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6,13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства Суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки у цій справі прокурор оскаржив рішення Комісії від 12 грудня 2018 року № 559 ДП-18 до Вищої ради правосуддя, яка за результатом перегляду залишила це рішення без змін, то зазначене рішення Комісії не може бути предметом судового розгляду, а тому провадження в адміністративній справі щодо оскарження цього рішення Комісії підлягає закриттю.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (параграф 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетятка та Шереметьєв проти України").

Велика Палата Верховного Суду відзначала, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Тому суд першої інстанції може не роз'яснювати позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом (постанова від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17).

Водночас, між сторонами на час розгляду справи відсутній спір в розумінні пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак немає необхідності роз'яснювати до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Керуючись статтями 2, 22, 194, 238, 241, 243, 248, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі №9901/146/19 задовольнити.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - прокуратура Дніпропетровської області, про визнання протиправним та скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 12 грудня 2018 року № 559 ДП-18 - закрити.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Ухвала складена та підписана 23 травня 2019 року.

Головуючий: Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

С. С. Пасічник

І. Я. Олендер

Т. М. Шипуліна