Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.08.2018 року у справі №826/5573/17

УХВАЛА

21 серпня 2018 року

Київ

справа №826/5573/17

адміністративне провадження №К/9901/58529/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 у справі №826/5573/17 за позовом приватного нотаріуса Шевченко Інни Леонтіївни до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.

Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

07.08.2018 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга.

Водночас, за приписами пункту 5 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

В свою чергу, у відповідності до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2017 даний адміністративний позов задоволено.

За приписами підпункту тринадцятого пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Абзацом першим частини 2 статті 186 КАС України в редакції, чинній станом на день прийняття судом першої інстанції оскаржуваної постанови, було встановлено, що апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини 2 статті 186 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Питання, пов'язані з набранням судовим рішенням законної сили, до 15.12.2017 були врегульовані статтею 254 КАС України у відповідній редакції, за змістом частини п'ятої якої постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження, а прийнята ним постанова, як встановлено апеляційним судом, отримана відповідачем
22.12.2017, відтак, останнім днем строку її апеляційного оскарження є
02.01.2018.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку й подав апеляційну скаргу, яка надійшла до суду апеляційної інстанції 07.05.2018, тобто після закінчення строку апеляційного оскарження.

В апеляційній скарзі відповідач порушував питання про поновлення строку апеляційного оскарження, однак, не вказував для цього підстав, які були б пов'язані з наявністю конкретних обставин, що перешкодили або істотно утруднили реалізацію права повторного звернення до апеляційного суду та були б підтверджені доказами.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2018 відповідно до частини 3 статті 298 КАС України апеляційну скаргу залишено без руху й встановлено десятиденний з дня вручення копії ухвали строк для усунення недоліків апеляційної скарги, упродовж якого відповідач мав право вказати інші підстави для поновлення строку апеляційного оскарження.

На виконання вимог ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху відповідач надіслав клопотання, в обґрунтування якого посилався на те, що пропуск строку апеляційного оскарження зумовлено недостатнім (обмеженим) фінансуванням видатків бюджету установи, призначених для сплати судового збору, що, в свою чергу, унеможливлювало належне і своєчасне виконання вимог процесуального закону стосовно форми та змісту апеляційної скарги.

Втім, вказані відповідачем підстави для поновлення строку апеляційного оскарження визнані неповажними та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі на підставі приписів пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України.

За змістом вищенаведеної норми процесуального права суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Не погодившись з ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
12.07.2018 про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, відповідачем подано касаційну скаргу, в якій останній просить скасувати зазначене судове рішення як таке, що постановлене з порушення норм процесуального права та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві посилається на те, що апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі, дійшов помилкового висновку про неповажність наведених відповідачем підстав для поновлення строку апеляційного оскарження, чим порушив право заявника на повторне подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач звертає увагу й на те, що вже звертався з апеляційною скаргою на це саме судове рішення, яка, однак, була повернута заявнику з огляду на невиконання ним вимог процесуального закону щодо надання документа про сплату судового збору в належному розмірі та неусуненням цього недоліку упродовж встановленого судом строку, проте, на думку заявника, такі обставини є поважними підставами для поновлення строку апеляційного оскарження.

Крім того, у касаційній скарзі податковий орган посилається на те, що своїми фактичними діями (подання апеляційної скарги, звернення до апеляційного суду з клопотаннями про відстрочення сплати судового збору, продовження встановленого судом строку для усунення недоліків апеляційної скарги) підтвердив власний намір оскарження судового рішення й це є безумовною підставою для поновлення строку апеляційного оскарження.

В той же час, статтею 129 Конституції України, як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт 6 частини 3 статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а також пункт 6 частини 3 статті 2 КАС України, якою визначено право, зокрема, учасників справи на апеляційний перегляд справи.

Аналогічні положення містились і в пункті 6 частини 1 статті 7 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017 та пункті 6 частини 1 статті 7 КАС України в тій же редакції.

Механізм реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві станом на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваної постанови було врегульовано Главою 1 Розділу IV КАС України, а після 15.12.2017 Главою 1 Розділу ІІІ КАС України.

Зокрема, частиною 6 статті 187 КАС України в редакції до 15.12.2017 було закріплено вимоги до апеляційної скарги, в тому числі, щодо надання документа про сплату судового збору (частина 6 цієї статті) й аналогічні вимоги закріплені частиною 5 статті 296 КАС України в наступній редакції.

В свою чергу, як статтею 49 КАС України в редакції, чинній до 15.12.2017, так і статтею 44 КАС України в чинній редакції, передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки учасника справи, який зобов'язує останнього діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом.

Такими процесуальними обов'язками учасників справи визначено, крім іншого, дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень, а також виконання встановлених законом вимог щодо оформлення апеляційної скарги, зокрема, надання документа про сплату судового збору, в тому числі, на підставі ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху.

Таким чином, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційний перегляд справи повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту, в тому числі щодо надання документу про сплату судового збору, для чого, як особа зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а відтак кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період, що кореспондується з пунктами 44,45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, якими, крім іншого, визначено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

З огляду на наведене, відповідач не був позбавлений можливості упродовж як усього 2017, так і 2018 бюджетного року, здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору на підставі кошторису, а у разі його відсутності проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому, мав право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

Окрім цього, пунктом 2 частини 3 статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває пунктом 2 частини 3 статті 2 КАС України й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 КАС України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46,47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принципу "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v.

Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Отже, державні органи, які діють як суб'єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися принципу "належного урядування", своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених державою, в тому числі, нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати виконання своїх процесуальних обов'язків.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги стосовно неможливості своєчасної сплати судового збору з огляду на відсутність належного фінансування видатків бюджету установи, призначених для цієї мети і, як наслідок, повернення через це первісно поданої апеляційної скарги, не спростовують висновків апеляційного суду про неповажність наведених відповідачем підстав для поновлення строку апеляційного оскарження, оскільки останні не пов'язані з наявністю особливих і непереборних обставин, які, в контексті наведених положень міжнародного права, національного законодавства, практики ЄСПЛ, могли б зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення цього строку.

Більше того, посилання податкового органу на його активну процесуальну поведінку з метою оскарження рішення суду першої інстанції не свідчать про поважний характер підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, оскільки для цього недостатньо лише самого по собі звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою, поданою без дотримання вимог процесуального закону щодо її форми та змісту (що й слугувало підставою для визнання останньої неприйнятною), навіть за умови подання клопотань про відстрочення сплати судового збору, продовження строку, встановленого для усунення недоліків апеляційної скарги.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, правильно застосував норми процесуального права і дійшов обґрунтованого висновку про неповажність вказаних відповідачем підстав для поновлення строку апеляційного оскарження.

За таких обставин, касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки, у даному випадку, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту 5 частини 1 та частини 2 статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 у справі №826/5573/17 за позовом приватного нотаріуса Шевченко Інни Леонтіївни до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко