Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.07.2021 року у справі №2040/5275/18

УХВАЛА

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 2040/5275/18

адміністративне провадження № К/9901/25360/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н. М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2018 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2021 року у справі №2040/5275/18 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України протиправною;

- скасувати наказ Департаменту Внутрішньої безпеки Національної поліції України у місті Києві за №96 о/с "По особовому складу" від 6 червня 2018 року про звільнення ОСОБА_1, державного службовця 6 рангу з посади заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Харківській області з 7 червня 2018 року на підставі частини 2 статті 87 Закону України "Про державну службу";

- поновити ОСОБА_1, державного службовця 6 рангу на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки в Харківській області з 7 червня 2018 року, або надати іншу рівноцінну посаду, надавши відповідне робоче місце, ознайомивши з посадовою (службовою) інструкцією;

- зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України надати ОСОБА_1 відпустку по догляду за онуком, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 7 червня 2018 року;

- стягнути з Департаменту Внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 27 грудня 2016 року до 24 жовтня 2017 року у розмірі: 210867,10 гривень та середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 22 березня 2017 року до 7 червня 2018 року включно у розмірі: 169722,30 грн;

- стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь ОСОБА_1 заборгованість по оплаті п'яти перших днів тимчасової непрацездатності згідно листків непрацездатності: серії АДВ № 596137, виданий 11 грудня 2017 року; серії АДВ № 480848, виданий 26 лютого 2018 року; серії АДВ № 408708, виданий 2 січня 2018 року; серії АДВ № 454872, виданий 27 квітня 2018 року; серії АДП № 518054, виданий 2 травня 2018 року; серії АДП № 518078, виданий 5 лютого 2018 року; серії АДП № 518079, виданий 19 лютого 2018 року; серії АДВ № 480435, виданий 22 січня 2018 року; серії АДВ №149614, виданий 25 жовтня 2017 року; серії АДВ №455450, виданий 5 лютого 2018 року АДВ №596099, виданий 20 листопада 2017 року;

- стягнути з Департаменту Внутрішньої безпеки Національної поліції України в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 300000 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2018 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково:

- стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (ідентифікаційний код - 40116086; місцезнаходження - місто Київ, вул.

Богомольця, б. 10) на користь ОСОБА_1 57 602 грн 72 коп як середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 грудня 2016 року до 21 березня 2017 року (56 робочих днів);

- стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (ідентифікаційний код - 40116086; місцезнаходження - місто Київ, вул.

Богомольця, б. 10) на користь ОСОБА_1 140 920 (сто сорок тисяч дев'ятсот двадцять) грн 94 коп як середній заробіток за час затримки у виконанні рішення суду про поновлення на роботі з 22 березня 2017 року до 11 жовтня 2017 року (137 робочих днів);

- стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (ідентифікаційний код - 40116086; місцезнаходження - місто Київ, вул.

Богомольця, б.10) на користь ОСОБА_1 9 257 (дев'ять тисяч двісті п'ятдесят сім)
грн 58 коп як оплату праці за час роботи з 12 жовтня 2017 року до 24 жовтня 2017 року (9 робочих днів);

- стягнуто з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (ідентифікаційний код - 40116086; місцезнаходження - місто Київ, вул.

Богомольця, б.10) на користь ОСОБА_1 52 473 (п'ятдесят дві тисячі чотириста сімдесят три) грн 92 коп як компенсацію оплати праці за період безперервної тимчасової непрацездатності з 25 жовтня 2017 року до 11 травня 2018 року.

У решті вимог позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 9 липня 2021 року за допомогою засобів поштового зв'язку.

У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2018 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2021 року у справі №2040/5275/18 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву задовільнити у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 КАС України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та покликається на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не були враховані висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 87 Закону України "Про державну службу", викладені у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі №815/4343/17, від 30 січня 2018 року у справі №760/18557/15, від 21 вересня 2020 року у справі №225/5266/18 та від 17 лютого 2021 року у справі №826/6746/17. Однак, правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин, які склались у справі №2040/5275/18.

Так, у справі №225/5266/18 предметом позову стало стягнення заборгованості за розрахунковими виплатами та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Звільнення позивача відбулось за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України.

У справах №815/4343/17, №760/18557/15 і №826/6746/17 правовідносини склались з підстав припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення з огляду на нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності. Натомість у справі №2040/5275/18 правовідносини виникли через нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Одночасно, Верховний Суд звертає увагу, що лише загальні посилання на неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах за відсутності посилання на відповідні постанови Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини 4 статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною 4 статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2018 року і постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2021 року у справі №2040/5275/18.

На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 6 грудня 2018 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2021 року у справі №2040/5275/18 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, стягнення моральної шкоди повернути особі, яка її подала.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена................

Н. М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду