Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2019 року у справі №360/2999/18

УХВАЛА

22 січня 2019 року

Київ

справа № 360/2999/18

провадження № К/9901/1655/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

1 жовтня 2018 року ОСОБА_2 (надалі також позивач, ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Луганській області (надалі також відповідач, ГУНП в Луганській області), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Луганській області від 30 липня 2018 року № 2804 у частині звільнення ОСОБА_2;

поновити ОСОБА_2 на посаді дільничного офіцера поліції відділу превенції Сєвєродонецького ВП ГУНП в Луганській області;

стягнути з ГУНП в Луганській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 7 листопада 2018 року, яку залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, залишив указаний позов ОСОБА_2 без розгляду.

Вважаючи такі судові рішення постановленими з порушенням вимог процесуального закону, позивач подав касаційну скаргу.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Суди встановили, що ОСОБА_2 3 серпня 2018 року звільнено з посади згідно з наказом начальника ГУ НП в Луганській області від 3 серпня 2018 року № 326 о/с відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Відповідно до письмової розписки ОСОБА_2 від 4 серпня 2018 року останній отримав витяг із наказу про звільнення зі служби в поліції та трудову книжку 4 серпня 2018 року. Згідно з рапортом ОСОБА_2 від 4 серпня 2018 року на день звільнення зі служби в поліції останній на лікарняному не перебував.

З позовною заявою позивач звернувся до суду 1 жовтня 2018 року.

Заявивши клопотання про поновлення строку звернення до суду, позивач послався на хворобливий стан, скрутне фінансове становище, у зв'язку з чим позивач не міг оплатити послуги з надання правової допомоги, неможливість самостійно здійснювати представництво у суді у зв'язку з відсутністю спеціальних знань у відповідній сфері правознавства, а також необхідність стороннього догляду за тяжкохворим батьком.

Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що позивач, звернувшись до суду з цим позовом 1 жовтня 2018 року, без поважних підстав порушив місячний строк звернення до суду з моменту отримання наказу про його звільнення (4 серпня 2018 року).

Дослідивши клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суди встановили, що позивач проходив медичне обстеження у період з 16 серпня 2018 року до 13 вересня 2018 року. При цьому позивач зазначив, що в цей період він не перебував ані на амбулаторному, ані на стаціонарному лікуванні. Також суди встановили, що позивач є кваліфікованим юристом.

Щодо необхідності у сторонньому догляді за тяжкохворим батьком та здійснення цього догляду позивачем, суди констатували, що ОСОБА_2 не надав суду жодних належних, допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.

За наведених обставин суди дійшли висновку про відсутність підстав визнавати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду.

За змістом частин 1 , 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою цієї ж статті обумовлено, що Для захисту прав, свобод та інтересів особи КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята цієї ж статті).

Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 цього ж Кодексу, згідно з частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, Верховний Суд констатує, що суд першої інстанції, позицію якого підтримав і апеляційний суд, дійшовши висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду й відсутності підстав для його поновлення, вірно застосував положення статей 122, 123 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 332, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2018 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 360/2999/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич