Історія справи

Постанова ВП ВС від 04.04.2019 року у справі №9901/25/19
Ухвала КАС ВП від 20.01.2019 року у справі №9901/25/19

УХВАЛА

18 січня 2019 року

Київ

справа №9901/25/19

адміністративне провадження №П/9901/25/19

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Смоковича М. І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним рішення,

встановив:

14 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), у якій просить визнати протиправною та нечинною ухвалу ВРП від 21 грудня 2018 року № 13491/0/18-18 (далі також - Ухвала).

Ухвалу, яку оскаржує позивач, постановив член Першої Дисциплінарної палати ВРП Гусак М.Б. за наслідками попередньої перевірки скарги ОСОБА_1 щодо судді Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_2, суддів Шостого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 Цим рішенням член ВРП Гусак М.Б. залишив без розгляду та повернув дисциплінарну скаргу позивача на тій підстав, що вона не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді (пункт 3 частини 1 статті 44 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - ~law18~).

Позивач вважає Ухвалу неправомірною, оскільки, на його думку, наведене в ній обґрунтування підстав повернення його дисциплінарної скарги є поверховим і не відповідає дійсності. Зокрема позивач зауважив, що навів у дисциплінарній скарзі достатньо фактичних даних стосовно згаданих суддів, які свідчать про незаконну відмову у доступі до правосуддя, істотні порушення вимог процесуального закону, відсутність у судових рішеннях мотивів їх постановлення та відхилення аргументів сторін, порушення строків розгляду справи. Позивач твердить, що у спірній Ухвалі не наведено мотивів відхилення його доводів, а також міркуваннь відповідача щодо наявності підстав для притягнення згаданих суддів до дисциплінарної відповідальності.

За правилами частини 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, серед інших, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП. Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за цим позовом, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 КАС, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини 1 статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС , звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Даючи офіційне тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 вказав, що "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України).

Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту &l1; ..&? у; ".

У рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1 , 2 статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття " охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отож, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У позовній заяві йдеться про те, що ВРП/член ВРП за результатами розгляду дисциплінарної скарги позивача на суддю Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_2, суддів Шостого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 необґрунтовано та безпідставно залишила її без розгляду та повернула скаржнику.

Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП стосовно розгляду скарг та здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначаються Конституцією України, Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law20~) і ~law21~.

Так, на підставі частини 10 статті 131 Конституції України відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

В Україні діє ВРП, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора (пункт 3 частини 1 статті 131 Конституції України).

Згідно зі ~law22~ дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

Відповідно до ~law25~ дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати ВРП.

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк. Строки здійснення дисциплінарного провадження визначаються Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та регламентом ВРП.

~law28~ передбачено, що член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи.

Підстави для повернення дисциплінарної скарги визначено у ~law29~, відповідно до якої дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо: 1) дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом України "Про судоустрій і статус суддів", або не підписана чи не містить прізвища, імені, по батькові скаржника або судді, місця проживання (місця перебування, місцезнаходження) скаржника; 2) дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді; 3) дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді; 4) дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи; 5) у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені; 6) дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відповідно до ~law31~ при розгляді питання про наявність підстав для повернення дисциплінарної скарги не оцінюються достовірність відомостей про ознаки дисциплінарного проступку у поведінці судді, докази його вчинення.

Згідно з ~law32~ рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає.

Отож, беручи до уваги наведене законодавче регулювання, зокрема правову підставу для постановлення спірної Ухвали (~law33~), є підстави стверджувати, що рішення про повернення дисциплінарної скарги не може бути самостійним предметом оскарження в судовому порядку, тож позивач звернувся до суду з вимогами, які не підлягають розгляду в суді.

У контексті спірних правовідносин слід також звернути увагу на те, що встановлений ~law34~ порядок дисциплінарного провадження щодо суддів має забезпечувати їхню незалежність від незаконного стороннього впливу.

Позивач, незважаючи на те, що має право подати скаргу на дії судді й ініціювати у такий спосіб дисциплінарне провадження, усе ж не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді при виконанні посадових обов'язків має право лише ВРП у визначеному законом порядку і рішення останньої щодо відкриття дисциплінарної справи, відмови у її відкритті чи залишення дисциплінарної скарги без розгляду, притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, але не для особи-скаржника. Тому правом на оскарження рішення, дій/рішень ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом. Особи, які не є суб'єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати дії та рішення визначених законом органів за результатами такого провадження.

Окрім того, спірна Ухвала, незважаючи на те, що її постановлено у зв'язку зі зверненнями позивача, не створює для нього жодних юридичних прав та/чи обов'язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження та правовий статус ВРП у цих правовідносинах, рішення цього органу й не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням наведеного, у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Спір, за вирішенням якого звернувся позивач, не підлягає судовому розгляду, тому суд не зазначає, до юрисдикції якого суду віднесено його вирішення.

При постановленні цієї ухвали враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17, від 19 квітня 2018 року у справі № 800/570/17, від 10 травня 2018 року у справі № П/9901/385/18, від 06 грудня 2018 року у справі № П/9901/756/18.

Керуючись статтями 22, 170, 266 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною і нечинною ухвали від 21 грудня 2018 року № 13491/0/18-18.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя М. І. Смокович